Мер Харкова Тєрєхов вирішив до кінця боротися проти української мови. Незважаючи на статус держслужбовця і обов’язок спілкуватися українською мовою, він продовжує наполягати на своєму праві використовувати російську. Якби він був приватною особою, то це було б цілком законне бажання і до нього не було б жодних претензій. Але він є представником держави, і його демонстративне небажання спілкуватися українською в порушення законів м’яко кажучи дивує.
Тєрєхов аргументує використання російської мови тим, що так хочуть харків’яни, а він лише висловлює волю народу. Однак, саме україномовні харків’яни вимушені скаржитися на Тєрєхова через російську мову, оскільки їхні інтереси він ігнорує. Прикриваючись вивісками “багатомовність” і “багатокультурність”, він все зводить до необхідності домінування російської мови в Харкові. Нормальна “багатомовність” означає, що людина користається в спілкуванні з багатьох мов. Тєрєхов же захищає право спілкуватися виключно російською. А оскільки він є мером великого міста, то такими діями налаштовує містян проти української мови.
Подивіться на цей красномовний коментар під обговоренням мовного питання в Телеграмі.
СветланаХочется поддержать Терехова. Он умничка.столько делает для Харькова. Конечно он должен разговаривать на укр.языке. Но Харьков русскоязычный город. Да нам все равно на каком языке говорит Терехов, зато у нас чисто, транспорт ходит и бесплатно. Тысячу раз ему спасибо.
https://t.me/objectivechat/51938/211878
Звичайно, він повинен розмовляти на “укр.язикє”, пише прихильниця Тєрєхова Свєтлана, маючи на увазі “несправедливий” закон, що змушує держслужбовця використовувати державну мову в публічному просторі. А несправедливо це тому, що (вступає в гру найбільш маніпулятивний аргумент) “Харьков – рускоязичний город”.
Подібними слоганами століттями прикривали винищування української мови в Україні. Харків, Одеса та навіть Київ – це російськомовні міста в цій шовіністичній пропаганді. Знаходяться вони в Україні, населені переважно українцями, які в більшості вважають українську своєю рідною мовою і хотіли би спілкуватися українською в усіх сферах життя. Але такі мери, як Тєрєхов насаджує наратив про виключну російськомовність великого міста, ніби ми надалі живемо в Російській Імперії.
Свєтлані та їй подібним все одно, якою мовою розмовляє Тєрєхов, поки це російська. Їм настільки все одно, що вони вважають святим правом Тєрєхова під час війни подавати до суду через мовний закон. Якщо їм все одно, то навіщо вони розхитують мовний човен зараз?
Риторичне питання, бо відповідь відома – їм дуже сильно не все одно. Вони з усіх сил захищають російську, вони відкрито декларують, що українська мова для них чужа. Вони активно шукають способи не дозволити україномовним харків’янам почуватися в Харкові, як вдома. І це під час війни.
Щоб подати до суду потрібні ресурси – адвокати, гроші, час, врешті-решт. Коли вся країна працює на перемогу, мер напівзруйнованого прифронтового міста дивним чином знаходить їх. Вигадування нової стратегії з використовуванням назви “слобожанська мова” для прикриття російської мови – для цього теж потрібні ресурси. І підозрюю, що бере їх Тєрєхов не з власної кишені, а з державного бюджету.
Все це складається в одну велику картину – мовний, культурний і, найважливіше, політичний сепаратизм. Харківській елітці плювати на закони, що ухвалює Київ. Вони є “першою столицею” і їм видніше. Плювати їм і на україномовних мешканців Харкова – вони захищають виключне право російськомовних і російськокультурних містян на керування містом. Їм обов’язково треба показати, що вони в Харкові єдина і неподільна влада, щоб ніхто і не думав соватися до Харкова з мовними і будь-якими іншими законами. Вони захищають власну проросійську мафію на всіх фронтах, тому їм настільки не все одно якою мовою розмовляє мер. Не забувайте де підписувалися зрадницькі “харківські угоди” і де влаштовувався сепаратистський “з’їзд депутатів півдня і сходу”, проти якого вийшли тисячі харків’ян.
З такою проросійською сепаратистською історію владі Харкова треба було б не те що, не накручувати мовне питання, а навпаки всіляко доводити свою прихильність спільній українській справі. Уявіть, наскільки впевнено Тєрєхов і компанія почувають себе в своїй безкарності, що дозволяють відверто підривати підвалини державності України.
Сподіваюся, центральні влади врешті-решт наважаться і перестануть замикати очі на сепаратизм харківських міських влад. Що вони нарешті зроблять щось більш істотне, ніж штрафи через невиконання мовного закону.