Дата публікації: 2024-07-26 12:00
Рік: 1981
Жанри: комедія, пригоди, фентезі,
Режисер: Террі Ґілліам,
Актори: Девід Раппапорт, Джим Бродбент, Джон Кліз, Ієн Голм, Креґ Ворнок, Майкл Пелін, Пітер Вон, Ральф Річардсон, Шелі Дюваль,
Країна: Великобританія,
Тривалість: 1 год. 53 хв.
Кошторис: $ 5 000 000
Касові збори: $ 42 400 000
Рейтинг IMDB: 6,9 / 10
Це рецензія на фільм “Бандити в часі” 1981 року. Якщо ви шукали відгук на новий серіал, то про це я написав тут: Перші враження від серіалу “Бандити в часі”
“Бандити в часі” – фентезійний пригодницький фільм режисера Террі Ґілліама. Сценарій він написав разом зі своїм колегою по комік-трупі “Монті Пайтон” Майклом Пеліном, а гроші на зйомки як і випадку з “Життям Браяна” знайшов колишній бітл Джордж Гаррісон. Головні ролі виконала ціла група людей маленького зросту (карлики), а в ролях другого плану знялося багато відомих акторів – Ієн Голм, Джон Кліз, Джим Бродбент та Шон Коннері. Прем’єра фільму відбулася 6 листопада 1981 року.
За сюжетом хлопчик Кевін мешкає з батьками, які думають тільки про новомодну автоматизовану кухню, повністю ігноруючи захоплення сина такими дурницями, як старовинна історія. Одного разу в спальні Кевіна відкривається портал часу, через який до нього буквально ввалюється банда коротунів та забирає із собою в дивовижну мандрівку. Те, про що Кевін довгий час мріяв у своїх фантазіях, раптом перетворюється на реальність. В пошуках головного скарбу Кевін з бандитами зустрічаються з Наполеоном, Робін Гудом та древньогрецьким царем Агамемноном.
Террі Ґілліам за часів виходу серіалу “Літаючий цирк Монті Пайтона” займався створенням унікальної анімації, а пізніше разом з Террі Джонсом був режисером “Монті Пайтон і Священний грааль”. Після цього він міцно пересів в режисерське крісло і зняв купу відомих фільмів в своїй характерній манері абсурдної фантазії (наприклад, “Бразилія”, “12 мавп”, “Імаджинаріум доктора Парнаса”, “Чоловік, який вбив Дона Кіхота”).
“Бандити в часі” – третій фільм в режисерській кар’єрі Террі Ґілліама і перший в фантастичній трилогії, до якої також належать фільми “Бразилія” та “Пригоди барона Мюнхгаузена”. Вони пов’язані між собою не спільним сюжетом, а темою дослідження людської уяви і фантазії. “Бандити в часі” розкривають її з точки зору дитини – про що вона мріє, наскільки її уявлення про дивовижний світ пригод відповідають дійсності та з якими моральними викликами довелося б мати справу.
В момент виходу фільму тема подорожей в часі ще не була настільки добре зображена в кіно, як зараз. До того ж коли в часі подорожують не люди звичайного зросту, а карлики, це приваблює додаткову увагу. Разом з фірмовим пайтонівським гумором, де немає заборонених тем і абсурд знаходять де завгодно, та безмежною фантазією Террі Ґілліама, обмеженою тільки технічними можливості тогочасного кінематографа, виходить дуже цікава комбінація. Навіть зараз фільм приємно дивитись завдяки небанальному сюжету і чудовій грі акторів.
Головні герої, подорожуючи в часі, зустрічаються з трьома постатями, про яких ми можемо дізнатися з історичних книг та легенд – Наполеоном, Робіном Гудом та Агамемноном. Хоча задум сам по собі є цікавим, його реалізація могла б бути кращою.
Наполеон отримав, мабуть, найбільше екранного часу. Його зіграв сер Ієн Голм, якого більшість глядачів знає за роллю Більбо Беггінса в трилогії “Володар перснів”. Чомусь Ґілліам вирішив зобразити Наполеона дуже однобічно, всю увагу приділяючи його комплексу через низький зріст. З перших кадрів стає зрозуміло, що екранний Наполеон цим дуже переймається, і в наступні хвилини він тільки продовжує накручувати свою невпевненість. Надто одноманітно, як на мій смак. Підозрюю, що менш талановитий актор міг би зарубити всю сцену з Наполеоном, але Ієн Голм все ж таки показав достатньо високий рівень, що на це було цікаво дивитись.
Другим на екрані з’явився Робін Гуд у виконанні ще одного учасника “Монті Пайтон” Джон Кліз. Початково співавтор сценарію теж колишній пайтонівець сер Майкл Пелін написав цю роль для себе, але Кліз все ж таки напросився зіграти легендарного благородного розбійника. Ну і зробив це типово для Кліза – з великосвітськими манерами, надмірною ввічливістю та ретельно прихованою ненавистю до цього світу. Такого Робін Гуда ми ще не бачили, але такого Кліза повно в “Літаючому цирку Монті Пайтона”. Це був найбільш гумористичний епізод фільму і я тільки жалую, що відмовившись від ролі Робін Гуда Майкл Пелін отримав незначну роль незграбного Вінсента, якому постійно не щастить з його дівчиною. Хотілося б побачити більше Пеліна в цьому фільмі.
Третім відомими персонажем у фільмі був мікенський цар Агамемнон у виконанні сера Шона Коннері. Актору так сильно хотілося зіграти історичну постать в фільмі для дітей, що він погодився на зниження гонорару в 10 разів, отримавши за свою працю “лише” 250 тисяч доларів. Проте його зоряний статус залишився при ньому, і це навіть стало на заваді зйомкам. Юний актор Креґ Ворнок, який зіграв Кевіна, першу ж свою сцену грав разом з Шоном Коннері і був абсолютно приголомшений цією подією. В результаті Коннері наполіг, щоб спочатку були відзняті сцени з ним самим, і він міг залишити зйомки, а вже потім знімальна команда продовжила б працювати зі схвильованим хлопцем. На щастя, в фільмі цих нюансів зовсім не видно.
Агамемнон тут постає у вигляді батьківської фігури, сильної, співчутливої та благородної. Цього так не вистачає Кевіну, бо його справжній батько думає тільки про те, де взяти гроші на нову кухню, яку активно рекламують по телебаченню. Мораль цього епізоду видається однозначною, якщо не згадувати історію справжнього Агамемнона, який погодився принести власну дочку в жертву богині Артеміді. Через це його ненавиділа дружина Клітемнестра, що добре показано в фільмі, але ніяк не пояснено. З історії можна довідатись, що через свою ненависть дружина врешті-решт вбила Агамемнона разом зі своїм коханцем Егістом. Можна уявити, які почуття вона відчувала до Кевіна, який фактично замінив її померлу дочку. Скоріше за все, його чекала б така ж сумна доля, як і Агамемнона. Але, знов таки, в фільмі це не пояснюється, навпаки створюється ілюзія того, що Кевін нарешті знайшов своє щастя.
Перебіг подій у фільмі нажаль має нерівномірний темп – тут ми біжимо, шукаючи порятунку, а в наступній сцені розслаблено міркуємо, як жити далі. Це не робить фільм поганим, але могло б бути значно краще. Тим більше, що сюжетним лініям та деталям приділено багато уваги. Наприклад, якщо уважно придивитися, то можна зрозуміти, що пригоди Кевіна тісно пов’язані з його реальним життям. Його розповіді про Древню Грецію закінчуються досвідом життя в Древній Греції (хоча зйомки відбувалися в Марокко), іграшкові фігурки з його кімнати стають на його захист у боротьбі зі Злом, а Фортеця Самотності, де відбувається фінальне протистояння, частково побудована з дитячих кубиків.
В фільмі ще дуже багато цікавих моментів, які краще побачити на власні очі. А окрім того, він залишає нерозв’язані питання, що деякі критики вважають недоліком фільму. Мені ж навпаки такий підхід дуже імпонує, бо в реальному житті нікому нічого не гарантовано і треба постійно зіштовхуватися з важкими моральними проблемами.
Один з найбільш суперечливих моментів – це смерть батьків Кевіна наприкінці фільму. Вони не послухались його застережень і вибухнули, доторкнувшись до шматка злої сили. З формальної точки зору це виглядає абсолютно жахливо – дитина залишилася сама без батьків, нехай вони і не були добрими батьками. Але весь фільм наповнений подібними питаннями – що є добро, а що зло – і ця сцена не виняток. Можливо, живучи разом з батьками Кевін розгубив би всю здатність уявляти неможливо і перетворився на чергового масового споживача, а можливо, виїхав би з дому у 18 років і мав би щасливе і повноцінне життя. Натомість залишившись без батьків він має значно більше шансів опинитися без засобів існування і втратити будь-які шанси на нормальне життя. Якщо, звісно, у нього немає заможних родичів, що готові прихистити сироту. Та жоден з цих варіантів не має певного майбутнього, все може піти абсолютно непередбачуваним шляхом, і тому неможливо напевно сказати кінцівка фільму є доброю для Кевіна чи злою. Як би весело йому не підморгував Шон Коннері у фіналі фільму.
24 липня 2024 року відбулася прем’єра серіалу “Бандити часу”, знятого за мотивами цього фільму. Авторами проекту стали Джемейн Клемент та Тайка Вайтіті – творці чудового вампірського світу “Чим ми займаємося в тінях“. А одну з головних ролей зіграла Ліза Кудроу – Фібі з серіалу “Друзі“.
“Бандити в часі” варто подивитися через його цікавий, розумний сюжет, захопливі пригоди з підтекстом та чудову гру головних акторів. Обов’язково треба зважати на те, що технічні можливості в 1981 році суттєво відрізнялися від нинішніх, і не ставитися суворо до екранних спецефектів.