Дата публікації: 2024-06-21 07:12
Автор: Іза Хруслінська
Рік: 2024
На сайті Збруч прочитав про презентацію книги розмов польської журналістки Ізи Хруслінської з головою Об’єднання українців у Польщі Петром Тимою. Там було сказано, що з книжки можна буде довідатись про життя цього видатного українця в Польщі, який був вимушений носити на собі це тавро – українця, тобто ворога Польщі. Це мене трохи збило с пантелику і дало зрозуміти, що попри власний багаторічний досвід я дуже мало знаю про життя українців в Польщі, особливо тих, хто не приїхав сюди після розпаду Совка, а жив тут сотні років. Подумалось, що ця інформація була б надзвичайно корисною з усіх перспектив – історичної, сьогодення, майбутнього. Хоча я не знайшов відповідей на абсолютно всі питання, які у мене виникали по ходу читання, книга дійсно суттєво змінила моє розуміння проблеми українців в Польщі.
“Плетиво” складається з двох частин. В першій розповідається історія родини Петра Тими, що жила на землях, які після Другої Світової війни опинилися на території Польщі, та становлення самого Петра Тими, як українця в Польщі. В другій – він розповідає про Україну в його житті, спочатку уявну, а потім і реальну.
Цікавим підходом, який мені дуже сподобався, було розділення кожної розмови на дві частини – персональна історія Петра Тими та історичний контекст до неї. Я такого ще ніде не бачив, і скажу, що це дуже сильно економить час на пошук інформації про різні згадані в основному тексті явища. Без зазирання до Вікіпедії, мап і простого пошуку в Ґуґл все одно не обійшлося, але про більшість важливих речей можна було довідатись просто з книги. Надзвичайно приємно, коли так сильно турбуються про читача.
Історична перспектива в “Плетиві” розкрита дуже добре – багато подробиць життя-буття Петра Тими та його родини, починаючи з часів перед Першою Світовою війною, з основним наголосом на періоді Польської Народної Республіки (1944-1989). Я зі здивуванням довідався, що українець вже в ПНР вважався людиною найгіршого сорту, бандерівцем та різуном, хоча до того думав, що це надбання сучасних націоналістів. А виявляється, вони тільки продовжили традицію, якою до них опікувалися польські комуністи. В цьому ракурсі націоналістичні прояви в сучасній Польщі виявляються навіть не такими вже й поганими. А на фоні життя українців в Польщі в ті часи, так взагалі, здавалося б, нема на що нарікати. Звісно, ця перспектива не рятує від болісного зіткнення з українофобією, яка надалі в Польщі існує.
Одним зі способів боротьби з українцями було замовчування будь-якої позитивної інформації про українців і висування на передній план негативної. Для прикладу стаття в Вікіпедії про родинне село Петра Тими Завіз. В її польській версії історія села в минулому столітті має лише злочини, які вчинили українські націоналісти з ОУН-УПА, хоча зі слів Петра Тими можна довідатись, що злочини проти місцевих жителів скоювали і поляки. Жодних згадок про те, скільки саме українців там жило (сказано, що “частково заселена українцями”), хоча українці були більшістю населення і про це існують дані перепису 1939 року, доступні в українській версії. Написано, що українці після війни були виселені і все. Тобто треба підкреслити 9 вбитих жителів націоналістами з УПА, але замовчати злочини поляків і повне знищення місцевої української культури після війни. Тепер Завіз – повністю польське село, яке не хоче й чути про сотні років його української історії.
З цієї книги ще можна дізнатися про дуже багато важливих подій, почути про цікаві імена (наприклад, згадується журнал “Зустрічі” та творчість Віталія Портнікова в 90-х роках, виступи ВВ та Братів Гадюкіних в Гданську наприкінці 80-х). В цьому плані, вона може слугувати путівником для українця, який захотів краще зрозуміти що таке бути українцем в Польщі. “Плетиво” служить свого роду підгрунтям, на якому можна успішно розвивати свою національну свідомість. Хоча цей вираз в Україні давно набув неприємного бюрократичного забарвлення, мені важко підібрати якийсь інший опис для ефекту, який справляє ця книга.
Недоліком книги я можу назвати її повну україноцентричність. Хотілося б більше критичного погляду та незручних питань. Наприклад, з “Плетив” можна дізнатися, що комуністична пропаганда про УПА була брехнею, але зовсім не обговорюється те, як варто сприймати злочини вчинені українцями. Тобто, підкреслюється роль українців як жертви, а решта називається трудними питаннями. Вони, дійсно, трудні. Але без них картина світу не буде повною і, що гірше, неправильною.
Другий незрозумілий мені момент – це позиція Петра Тими та Об’єднання українців в Польщі відносно українців в Польщі, які не є частиною корінного населення Польщі. В останні 10 років кількість українських мігрантів значно перевершила тих, хто тут жив завжди, але ОУП наскільки я зрозумів за законом займається підтримкою тільки автохтонного населення, а не приїзних. А друге питання – те, що більшість цих нових українців мають дуже мало спільного з автохтонними українцями, які намагаються підтримувати українську культуру. Щодо цього я знайшов згадку про жахливе враження від русифікованого Харкова (з яким не можу не погодитись), але на цьому все. Звісно, після 24 лютого 2022 ОУП активно допомагає всім українським біженцям і це по-людські зрозуміло. Але все ж таки, як жити і спілкуватися з повністю зрусифікованими українцями, які і не збираються повертатися до української мови і культури? Мені дуже хотіло б почути відповідь на це питання.
Українцям в Польщі, тим які асоціюють себе з українським народом, мовою і культурою, ця книга буде безцінним прикладом успішного життя без відмови від власної ідентичності. Для українців, які хочуть зрозуміти, як це бути українцем в непривітному середовищі, це чудовий путівник. А для всіх інших “Плетиво” може дати відповідь на болюче питання “що таке бути українцем?”. Дуже оптимістичну відповідь.