Цікавинки франківської повісті Boa constrictor

Почав читати Boa constrictor – повість Івана Франка. Перші враження дуже позитивні, хоча сюжет натуралістично-моторошний. Нагадує твори Чарльза Дікенса в своєму зображенні нещасного дитинства часів промислової революції.

Для більшого інтересу читаю відскановану книгу 1907 року, надруковану у Львові. Правопис в ній сильно відрізняється від сучасного українського. Зокрема часто вживається літера ї в несподіваних місцях – після співголосних: бруднїйші, годї, стїнї, остатнїй, Віднї, лїт. І це не заміна звичній літері і, хоча такий варіант був би найлогічнішим для сучасного українця. Схоже, що слова на кшталт лїт треба вимовляти з пом’якшеною і: л’іт або льіт, як це відбувається в польській мові, де голосні часто-густо пом’якшуються без попередження.

Попри певні мовні виклики отримую величезну насолоду від літературної майстерності Івана Франка. Кількома словами він створює атмосферу, яку буквально відчуваєш шкірою. Іноді жахливу, іноді радісну, та кожний раз глибоку і чутливу.

Кидається в очі рясне вживання слова жид в різних формах. Спершу це вражає, потім перестаєш навіть звертати увагу. Воно тут використовується не стільки для позначення національності, скільки для відокремлення певної соціальної групи із своїм способом життя, продиктованим тогочасною державною політикою щодо євреїв. Їхній важкий побут описано в деталях, з великим співчуттям – повсталі образи настільки людяні, що факт приналежності героїв до єврейської нації розчиняється і перестає мати буть яке значення. До того ж, жид було офіційною назвою національності в українській мові, а антисемітське забарвлення отримало пізніше під влпивом російських нацистів. Нажаль, тепер через це іноді лунають звинувачення Франка в антисемітизмі, що є повною маячнею. Давайте тоді всю Польщу теж вважати базово антисемітською, оскількі в польскій мові жид (żyd) надалі є єдиною офіційною назвою єврейської національності.

Читати:  Боротьба за українську мову — це боротьба за справедливість

Із інших цікавинок – слова онучи, онучкар, платянки, сотнар, лїверант. Всі вони вживалися для опису праці, якою займалися головні герої – онучкар (ганчірник,лахмітник) вимінював у селян онучи (ганчір’я, лахміття), яки ще тут називають платянками, на всіляке подрібя (дрібниці), а коли назбирав сотнар (100 кг) віз на продаж до лїверанта (той, хто перепродає; баришник).

Далі буде.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *