Відгук на серіал “Режим” (2024). Четвертий епізод

Серіал перевалив за середину, а моє враження від нього так і не змінилося. Надто тонко для Заходу, надто слабо для нас. Якщо ви не хочете бачити спойлерів, то рекомендую перейти сюди Відгук на серіал “Режим” (2024). Другий і третій епізоди, а в цьому дописі я розповім про враження від сюжету четвертого епізоду.

Подальший текст містить спойлери, читайте відповідально.

Г’ю Ґрант

Нарешті в серіалі з’являється Г’ю Ґрант. Тут він грає колишнього канцлера Едварда Кеплінгера, якого демонізує режим Елени Вернгем. Оскільки серіал продовжує однозначно вказувати на російську диктатуру, то відразу виникає питання навіщо Кеплінгера залишили живим? Гуманістичні замашки минулих століть, які дали нам “Людину в залізній масці” та Нельсона Манделу в сучасному світі не приживаються.

Тримання Кеплінгера у відносно комфортних умовах здається відверто надуманим. А те, що при цьому він має змогу спілкуватись з дуже небезпечним полковником Зубаком, демонструє повну відірваність від реального світу авторів серіалу, які вважають, що заради сюжетної інтриги можна наплести будь-яку нісенітницю.

На мою думку, цей сюжетний хід був вистрілом собі в п’ятку. Від нього в усьому несло фальшем. Небезпечних людей не тримають в комфортних умовах, охорона не слухається їх в усьому, як своїх господарів (окрім побиття за розкладом), вони не лізуть з розмовами до інших в’язнів, їх не саджають поруч з іншими небезпечними в’язнями, вони не дають небезпечним в’язням читати типографський друк своєї книги з автографом, вони не намагаються змінити політичні погляди інших в’язнів за допомогою тієї ж книги. Все це ніби взяти з підручника “як не треба писати сценарії про політичні інтриги”.

А найголовніше, персонаж Г’ю Ґранта, колишній канцлер цілої країни, не повинен виглядати як наївний політикан, який всі свої знання про людську поведінку отримав з курсів Арєстовича.

Спроба Кеплінгера перетягнути Зубака на свій бік, наражаючи себе на смертельну небезпеку і одночасно ігноруючи очевидне небажання того це робити, це дуже погана ідея. Я чесно не розумію на кого це було розраховано. Краще б Ґрант взагалі не з’являвся в цьому серіалі, ніж так ганьбити своє ім’я. І це після чудових ролей в фільмах “Джентльмени“, “Підземелля і дракони: Честь злодіїв” та “Операція “Фортуна”: Мистецтво перемагати“. Прикро.

Читати:  Враження від фільму "Чоловіки на межі нервового зриву"

Пам’ятні фрази

В цьому епізоді є дві фрази, які заслуговують на увагу з точки зору розуміння психології диктаторів і інших самозакоханих мільярдерів, яким польоти в космос затьмарили розум.

Коли Елені Вернгем стає настільки гарячо, що вона проводить зібрання свого уряду, лежачи в крижаній ванні, то вона просить всіх поводитись нормально. Оскільки, якщо вони поводитимуть ненормально, то це означатиме, що вона поводиться теж ненормально, а такого бути не повинно. Прикольний момент для демонстрації, як сильні світу сього підлаштовують реальність під себе.

Другий цікавий момент, коли Елена спеціально спровокувала протестувальників на застосування сили, пояснивши це тим, що одна справа придушувати мирний протест (що подумають люди?), а зовсім інша – боротися з озброєними повстанцями (атєчєство опасностє!). Ми це проходили під час Майдану у 2013-2014 роках, тому можемо в подробицях розповісти про реалізацію на практиці цих макіавеллівських планів. Хоча краще звернутися безпосередньо до путіна, він цим займається в промислових масштабах з кінця 90-х.

На жаль, як і весь серіал, ці епізоди губляться в загальному напівкомічному абсурді. Обидві фрази дуже добрі, та було б значно краще, якби вони прозвучали в серйозному оточенні на кшталт серіалу “Картковий будинок”.

Розвиток подій

Головна лінія стосунків Елени та Зубака очікувано досягла свого апогею в фінальній пристрасній куколд-сцені, підтверджуючи, що весь цей цирк був задуманий заради цього садо-мазо кохання. А вся виссана з пальця лінія з Кеплінгером змушує так само ставитись тут і до всього іншого.

Хочеться авторам – звели разом Елену і Зубака, не хочеться – розділили. Хочеться – влаштували громадянську війну, не хочеться – придумали хитрий трюк для владнання ситуації. Подальші події викликають інтерес чисто в плані спостереження за тим, наскільки сильно автори серіалу відірвуться від реальності. Дозволять фантазії понести себе туди, де не ступала нога здорового глузду? А може все-таки залишать якоря на землі?

Читати:  Нарешті "Мавка"?

На мою ж думку, у своїй фантазії про “режим” вони упустили головне – уявні США є, уявний Китай теж, уявна мініатюрна росія теж присутня, а уявна справжня росія – ні. Звісно, маленька неназвана країна канцлера Вернгем нібито сама є росією, але вона має настільки суттєві відмінності, що я можу її назвати тільки уявна мініатюрна росія. Вона не може собі дозволити поводитись, як уявна справжня росія, і не може не мати справу з уявною справжньою росією.

Якби маленька неназвана країна була б тотожна справжній росії, то потенційне скидання канцлер Вернгем могло б справити враження, що і в реальній росії це можливо. А ми бачимо, як путін 25 років сидить на троні і не тільки не падає з нього, а ще й допомагає триматись на плаву іншим диктаторам, таким як Лукашенко чи Асад.

За логікою реального світу, маленька неназвана країна канцлера Вернгем після початку серйозних бунтів і переходу до громадянської війни повинна була б звернутись по допомогу “путін – ввєді войска”, як це зробив Асад в Сирії. І уявний путін обов’язково прийшов би, тому що справжній путін тільки тим і займається.

Якщо ж Елену все-таки скинуть, а її неназвана країна не зазнає жодного втручання з боку уявної росії, то серіал сміливо можна буде переводити із розряду політичної сатири на путінський режим, якою він поки що є, в розряд ненаукової фантастики. А цього сильно не хотілося б, хоча автори серіалу, здається, іншого шляху собі не залишили.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *