Фільм “Фортеця Хаджибей”

Спробував подивитися відносно нове українське кіно “Фортеця Хаджибей”. Мене привабило історичне тло, яке повинно було б зруйнувати міф про Одесу “руський город, аснований Єкатєріной Второй”. Хто не в курсі, Одеса – це і є перейменований Хаджибей або Коцюбіїв, якщо згадати першу назву поселення, заснованого ще 1415 року у Великому князівстві литовському.

Такий-сякий Хаджибей я побачив, міф було зруйновано разом з вірою в український кінематограф, і зовсім не через низький бюджет і відповідної якості декорації (на це я вже давно не звертаю уваги). Справа в іншому. Уж наскільки більшість сцен в “Щедрику” були затягнутими, “Фортеця Хаджибей” в цій компоненті його легко перевершила. Додайте брак причинно-наслідкового зв’язку в діях персонажів і вийде абсолютно неїстівне блюдо.

Остаточно мене зламала любовна лінія Андрія і Фатіми. Різки переходи від одного настрою до іншого, нічим не обґрунтовані показні промови наводили на думку, що на екрані не живі люди, а ляльки, яких смикають за ниточки.

Ще більше дивує те, що це спільне виробництво України і Туреччини. Турків грають справжні турецькі актори. Тобто облажалися не тільки ми, а й Туреччина.

Напевно, є в цьому фільмі і щось хороше. Комусь він, мабуть, зайшов. Але я дотерпів тільки до середини. Навіть, якщо далі стало краще, це не вибачає жахливі провали першої половини. Подібної халтури в українському кіно не повинно бути. Тому звичайну рецензію не писатиму, залишу тільки цей гнівний допис на пам’ять.

Читати:  Фільм "Людина, що біжить" (1987). Нотатки

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *