Дата публікації: 2023-02-18 12:00
Рік: 2022
Режисер: Девід Літч,
Актори: Bad Bunny, Аарон Тейлор-Джонсон, Браян Тайрі Генрі, Бред Пітт, Джої Кінг, Ендрю Кодзі, Зазі Бітц, Логан Лерман, Майкл Шеннон, Раян Рейнольдс, Сандра Буллок, Хіроюкі Санада, Ченнінг Татум,
Тривалість: 2 год. 6 хв.
Кошторис: $ 90 000 000
Касові збори: $ 239 300 000
Рейтинг IMDB: 7,3 / 10
Непорадний член Якудзи Ючі Кімура (Ендрю Кодзі) сідає на швидкісний японський потяг Сінкансен, загальновідомий в англомовному світі як “Bullet train”, щоб звести рахунки з покидьком, який зіштовхнув його сина з даху високоповерхівки. Кімури не було поруч, коли це сталося, і тепер він вбивається через те, що не зміг захистити сина. Син тепер лежить в шпиталі, в комі, а батько в потязі шукає його кривдника.
Туди ж сідає колишній наємний вбивця Сонечко (Бред Пітт), що за наказом свого менеджера Марії (Сандра Буллок) повинен знайти і викрасти кейс із великою сумою грошей. У Сонечка в минулому стався нервовий зрив, через який він мусив пройти курс реабілітації. Тепер він постійно цитує деякого Барі і віддає перевагу мирним шляхам вирішення усіх проблем. Тому він не бере в потяг зброю, чим помітно ускладнює собі завдання, оскільки вірус пацифізму не був розповсюджений на решту пасажирів.
Особливо на найманих вбивць братів Мандарина (Аарон Тейлор-Джонсон) і Лемона (Браян Тайрі Генрі). Вони повинні повернути недолугого сина (Логан Лерман) російському босу Якудзи на ім’я Біла Смерть (Майкл Шеннон). А ще вони везуть той самий кейс, який так потрібен Сонечку, і віддавати його не збираються.
Окрім того потягом подорожують ще кілька небезпечних персонажів, які на перший погляд ніяк не пов’язані із місією Сонечка, але їхні шляхи рано чи пізно все одно перетинаються. І майже ніколи не обходиться без крови. Тож Сонечку таки варто було взяти той пістолет із камери схову в Токіо.
І не забувайте про сам швидкісний потяг Сінкансен – він, хоча і не є людиною, грає вагому роль в розвитку подій. Посудіть самі, ну чого вартий найкращий у всьому світі кілер, якщо у нього немає квитка на потяг? Або як ви зможете ефективно нейтралізувати свого опонента в тихому вагоні, де на кожний зайвий звук на вас шикає інтелігента пані?
“Швидкісний поїзд” – неймовірно інтенсивний фільм з купою персонажів, подій і сюжетних ліній. З першого разу я далеко не все зміг зрозуміти, але після пари переглядів стало очевидно, що в ньому все продумано до дрібних деталей. Тут ніщо не відбувається просто так. Коли нам про розповідають про якусь подію, то можна бути певний, що вона матиме вплив на сюжет. Якщо в перші хвилини по телевізору розповідають про особливо отруйну змію виду бумсланг, то пізніше вона обов’язково вистрелить стане причиною смерті одного, двох, а може й тридцяти трьох людей.
Хоча події в фільмі відбуваються швидко, цей екшн не зливається в кашу з рук, ніг, голів і рік крові. В ньому дуже багато цікавих деталей, завжди є на що звернути увагу і що згадати пізніше. Це і великий плюс фільму і вимушена необхідність – оскільки всі події відбуваються в дуже обмеженому просторі, тобто місце подій не змінюється, самі події повинні бути дуже яскравими, щоб не перетворити розповідь на зовсім неїстівну монотонну страву. І вони-таки яскраві. Я давно не бачив настільки добре продуманого сценарію без зайвих розмов і непотрібних пауз.
В якомусь сенсі “Швидкісний поїзд” схожий на детективні фільми в стилі Агати Крісті. Тут теж замкнений простір, який ніхто не може залишити. Теж незрозуміло хто вбивця, до того ж і не один. Тільки немає втомленого від життя інспектора, який дивиться “як вони біжать” і намагається розв’язати загадку. Замість нього головні персонажі є самі собі інспекторами – кожен розв’язує свою загадку, щоб зійтися разом у великому фіналі.
Треба відзначити хореографію бійок. Вона дуже правдоподібна і дотепна протягом усього фільму. Зразу спливає на думку фільм “Люта нічка“, де Санта б’ється з ворогами в дуже подібному стилі. Схожість, напевно, не випадкова, адже в створенні обидвох фільмів брав участь Девід Літч: в “Швидкісному поїзді” як режисер-продюсер, а в “Лютій нічці” просто як продюсер.
Хоча закони фізики тут, як і в кожному бойовику, підкоряються сценарним задумкам, в “Швидкісному потязі” вони не змушені до надзвичайних збочень. Моє перше невдоволення сталося лише тоді, коли Мандарин голіруч вчепився в ніс потяга, що несеться з шаленою швидкістю, а потім ще й продерся всередину, розриваючи скло голими руками, як Геракл пащу лева. Тут я вже не витримав і голосно заволав “не вірю!” Але таких моментів в фільмі практично немає.
Виконавець головної ролі Бред Пітт тут на висоті, як в старі добрі часи. Навіть не віриться, що йому вже майже 60 років. Оскільки його персонаж не завжди може дати собі ради і попри центральність своєї фігури є досить-таки наївним та незграбним, то як актору йому було де відтягнутися. Комедійних ситуацій, як і бойових сцен із Сонечком в фільмі предостатньо. Незважаючи на вік, майже всі з них він виконав без допомоги дублера, хоча в більш молоді роки постійно користався їхньою допомогою. До речі, режисер фільму Девід Літч був одним з цих дублерів-каскадерів. Він працював з Піттом цілих п’ять разів і не аби де, а в “Бійцівському клубі”, “Трої”, “Одинадцяти друзях Оушена”, “Містері і міссіс Сміт” та “Мексиканці”.
Але високий клас “Швидкісного потягу”, зокрема, і в тому, що якою б зіркою не був Бред Пітт, йому доводиться витримувати велику конкуренцію з боку не менш колоритних персонажів і не менш класних акторів.
Передусім це брати Мандарин і Лемон у виконанні Аарона Тейлора-Джонсона і Браяна Тайрі Генрі. Вони дуже яскраві, кумедні, розумні і на мою думку навіть перевершують персонажа Бреда Пітта у виразності. Вони дуже незвичні і миттєво врізаються в пам’ять. Мандарин елегантно вдягнений з шикарною зачіскою і вусами з сімдесятих. Лемон – з кумедним фарбованим волоссям, коротенькою джинсовою курткою, яка сильно контрастує з костюмом Мандарина, і постійним цитуванням дитячого мультфільму “Паровоз Томас і його друзі”. Він не впав в дитинство, просто для кожної людини Лемон знаходить відповідного персонажа з “Томаса”. Деякі люди – як Едвард, розумні і добрі. Інші – як Генрі – трудолюбиві і сильні. А ще бувають такі, як Дизель, чорт забирай. Від них чекай неприємностей. І Лемон постійно на них чекає, намагаючись вгадати хто з пасажирів є Дизелем.
На відміну від переважно комічного Сонечка, Лемон і Мандарин є скоріше трагікомічними персонажами. Кумедні ситуації переходять в справжні трагедії і навпаки, розкриваючи їх з неочікуваних боків. Завдяки флеш-бекам ми можемо навіть зазирнути в їхнє дитинство і побачити дитячу безпосередність та братерську любов. Цього якось не очікуєш побачити за суворими обличчями найманих вбивць. Не те, що б я збирався ідеалізувати цю антигуманну професію, та об’ємність і колоритність персонажів заслуговує на власну історію у вигляді окремого фільму або серіалу. А великі касові збори “Швидкісного поїзду”, зібрані не в останню чергу завдяки цій харизматичній парі, недвозначно натякають продюсерам, що гроші треба кувати тут і зараз.
Ще дуже яскраво зіграла Джої Кінг свого персонажа на ім’я Принц. Зовні це дівчинка-кульбабка в коротенькій спідничці і широко розплющеними очима. Тим більший виникає когнітивний дисонанс, коли знайомишся з нею поближче. Вона дуже впевнено і переконливо грає навіть поруч з такою ветераністою зіркою, як Бред Пітт.
Вже тільки заради цих персонажів варто дивитися цей фільм, а там ще з’являється і Біла Смерть – зловісний бос Якудзи російського походження. Автори фільму створили для нього настільки ефектний образ, що своєю появою він на мить затьмарив усіх інших персонажів. Принаймні мені так здалося. З нього просто-таки променіли сила і впевненість. Його поява була тим більше ефектною, що стається це вже під кінець фільму, коли думаєш, що вже побачив все найцікавіше. І тут з’являється це. Неймовірно, як режисер зміг притримати такий діамант до кінця фільму, перед тим ретельно маскуючи обличчя Білої Смерті диявольською маскою. Ну, ви зрозуміли, цей персонаж мені дуже сподобався (хоча і москаль). А коли я дізнався, хто його грав, у мене просто відпала щелепа. Бо це був той самий актор Майкл Шеннон, що зіграв безхребетного Волта Тромбея в шикарному фільмі “Ножі наголо”. В це важко повірити, настільки ці два персонажі різні в усьому. Навіть пишучи цей текст і дивлячись на фото Волта Тромбея і Білої Смерті мені важко усвідомити, що їх зіграв один і той самий актор. Найвищий акторський майстер-клас від Майкла Шеннона, що тут скажеш.
Я не буду описувати решту персонажів, хоча і там є ну дуже колоритні персоналії. Згадаю тільки невеличку роль Сандри Буллок, яка зіграла менеджера Сонечка. На щастя, більшу частину фільму вона знаходиться по той бік телефону і тільки під кінець з’являється на екрані особисто. Мені з головою вистачило її в “Загубленому місті” і я щиро вдячний авторам фільму, що не змусили довше тут на неї дивитися.
А от поява напарника Сандри Буллок по “Загубленому місту” Ченнінга Татума вийшла дуже вдалою. Він з’являється усього на кілька секунд, граючи один і той самий жарт, розділений на три мікросцени. Але жарт вийшов настільки чудовий, що згадується і після перегляду фільму. До речі, дехто порівнює появу Татума в “Швидкісному поїзді” з появою Бреда Пітта в “Загубленому місті”. Мовляв, актори обмінялися люб’язностями, зігравши камео один в одного. Та тільки сцена з Бредом Піттом в “Загубленому місті” – це найкраще, що було в тому фільмі і тривала вона значно довше, ніж сцена Татума в “Швидкісному поїзді”, яка тут була хоча і смішна, але лише одна з ряду подібних сцен. Тож, про рівноцінний обмін люб’язностями не може бути і мови.
Всю цю феєрію ми дивимося у супроводі чудового саундтреку, як в найкращих фільмах Гая Річі. Мене особливо вразили дві пісні – японські версії відомих англомовних хітів минулого “Staying alive” гурту Bee Gees та “Holding out for a hero” співачки Боні Тайлер. Обидві пісні давно і часто використовуються в кінематографі і, цілком можливо, сильно набридли багатьом глядачам. Тим приємніше було почути їх інші версії, які, так би мовити, дали їй друге життя (якщо ви не японець і не були з ними знайомі раніше, звісно).
“Швидкісний поїзд” один з найкращих кримінальних трилерів, наряду з класичними фільмами Квентіна Тарантіно та Гая Річі. Захоплюючий сюжет і яскраві персонажі, дотепний гумор і кумедні бойові сцени, страшні таємниці минулого та трагічні розв’язки – з цих складових Девід Літч зробив дуже яскраве видовище, обов’язкове для перегляду кожному любителю цього жанру.