Дата публікації: 2024-07-06 03:30
Рік: 2024
Жанри: бойовик, драма, комедія, трилер,
Режисер: Марк Моллой,
Актори: Бронсон Пінчот, Джадж Рейнголд, Джозеф Ґордон-Левітт, Джон Ештон, Едді Мерфі, Кевін Бейкон, Луїс Гузман, Пол Райзер, Тейлор Пейдж,
Країна: США,
Тривалість: 1 год. 58 хв.
Кошторис: $ 150 000 000
Касові збори: - (стрімінґ Нетфлікс)
Рейтинг IMDB: 6,7 / 10
“Поліцейський із Беверлі-Гіллз: Аксель Ф.” – четвертий фільм комедійної франшизи про пригоди детройтського поліцейського Акселя Фоулі в Лос-Анджелесі. Режисером фільм став новачок Марк Моллой, а продюсерами ветерани індустрії Джеррі Брукгаймер та Едді Мерфі. Сам Едді Мерфі також в четвертий раз зіграв головну роль Акселя Фоулі. Окрім нього в фільмі з’явилися актори першого фільму Джадж Рейнголд, Джон Ештон, Пол Райзер та Бронсон Пінчот. Прем’єра фільму відбулася на платформі Нетфлікс 3 липня 2024 року.
Немолодий вже детройтський поліцейський Аксель Фоулі (Едді Мерфі) продовжує наводити жах на вулиці рідного міста та власне керівництво. Після чергового викрутасу Фоулі його старий приятель і шеф Джефрі Фрідман (Пол Райзер) вимушений піти у відставку. Напевно, подібна доля спіткала б і самого Фоулі, якби він терміново не вирушив до Лос-Анджелеса. Дуже вчасно його донька Джейн Сондерс (Тейлор Пейдж) потрапила в неприємності, а старого приятеля поліцейського Біллі Роузвуда (Джадж Рейнголд) викрали. В Лос-Анджелесі Фоулі традиційно буде боротися з місцевими бандюками та нечистоплотними поліцейськими аж поки не переможе всіх поганців та не примириться з донькою, адже родина є найважливішою.
Перший фільм “Поліцейський з Беверлі-Гіллз” вийшов сорок років тому в далекому 1984 році. 23-річний Едді Мерфі завдяки ньому отримав зірковий статус, який гордо ніс через всі 1980-ті роки. На цій хвилі він знявся в другому фільмі 1987, а ще трохи пізніше і в третьому, що вийшов в 1994 році.
Щоправда, третій фільм був настільки поганим, що в відомій американській комедійній передачі “Суботнього вечора в прямому ефірі” її учасник Девід Спейд пожартував про запрошеного гостя Едді Мерфі “загадайте бажання, бо зараз ви побачите падаючу зірку!” Мало того, що сам жарт не був приємним для Мерфі, так особливо прикро було його почути в передачі, зіркою якою він був на початку 1980 років. До того ж Едді Мерфі згадували як причину, яка взагалі дозволила “Суботнього вечора в прямому ефірі” залишитися в тому самому ефірі, а не бути закритою до бісової матері через низькі рейтинги.
Вже в 1999 році почалися розмови про четвертий фільм “Поліцейського з Беверлі-Гіллз”, але зрозуміло, що в не найкращі часи для Мерфі-актора нічого з того не вийшло. На щастя для нього самого, Едді Мерфі фантастично озвучив чудового віслюка з анімаційного блокбастера “Шрек” і успішно продовжував це робити наступні 10 років. Але про власне акторський успіх залишалося тільки мріяти.
П’ять років тому у 2019 році відбулося довгоочікуване відродження кар’єри легендарного коміка. Тоді на Нетфліксі вийшов фільм “Моє ім’я Долемайт”, присвячений життю іншого чорного коміка Руді Рея Мура, і про Едді Мерфі знову згадали, як про комедійного актора першої величини. Після цього були “Поїздка до Америки 2”, “Ваші і наші” і “Провулок цукеркових тростинок“, який мені дуже сподобався. Зрозуміло, що на новій хвилі успіху продюсери не могли не витягти із шухляди ідею продовження пригод “Поліцейського з Беверлі-Гіллз”. І дуже правильно зробили.
Надзвичайно приємно знову бачити в добрій формі 63-річного Едді Мерфі. Звісно, це вже не молодий і голодний актор на початку кар’єри. Видно, що Мерфі несе на собі зірковий статус, але робить це елегантно і з гідністю. Його Аксель Фоулі хоча і постарілий та розчарований життям, але продовжує нести великий заряд позитиву. Хоча його стосунки з донькою є дуже напруженими, тут не спостерігається такої ж життєвої трагедії, як у інших кіногероїв 1980-х років – Ганса Соло та Індіани Джонса. Аксель Фоулі трошки молодший за них і значно більш оптимістичний. Саме такого Фоулі я й очікував побачити.
Зовсім інше враження від двох інших головних акторів з фільмів 1980-х років. Джадж Рейнголд, який тоді вражав дитячою наївністю і таким же обличчям, зараз виглядає дуже сумно і взагалі слабо подібний на себе, а він всього на 4 роки старший від Едді Мерфі. Щоправда, його кар’єра після зіркових 1980-х швидко пішла вниз, а в останні 7 років він зовсім не з’являвся на екрані. Тож, можна порадіти, що він взагалі пристав на пропозицію знову зіграти поліцейського Біллі. Схожа ситуація з його старшим напарником Джоном Ештоном. В останні роки грав більше, але виглядає ще гірше, ніж Байден. Проте його поява дозволила відтворити канонічну сцену з трьома копами в автомобілі. За що їм велике спасибі!
Але справжні герої тут інші. Едді Мерфі протистояв новачок франшизи легендарний Кевін Бейкон, відомий тим, що через шість рукостискань з ним пов’язаний кожен голівудський актор. А протистояв інший новачок пригод Акселя Фоулі Джозеф Ґордон-Левітт. Їх обох було дуже приємно бачити на екрані і вони якісно відтіняли талант Мерфі. З Бейконом все було зрозуміло від самого початку: якщо в фільмі з’являється Кевін Бейкон і поблизу не видно іншої зірки такого ж масштабу, то він приречений бути головний злодієм, якого Аксель бути бороти, бороти, поки не поборе.
А персонаж Джозефа Ґордона-Левітта тут не такий однозначний – спочатку він буде нібито конфліктувати з Акселем, і це буде виглядати доволі смішно, а згодом перейде на його бік і стане ще смішніше. До “Акселя Ф.” я бачив цього актора, здається, тільки в надто серйозному і заплутаному “Початку” (2010) і було цікаво подивитися, як він дає ради в комедійному бойовику.
Ще з персонажів третього плану треба згадати про наркобарона Чаліно у виконанні Луїза Гузмана (“Венздей“) та екстравагантного Сержа, якого зіграв Бронсон Пінчот. Вони обидва з’являються на екрані епізодично, проте залишають сильне враження.
Ще серед головних акторів була Тейлор Пейдж, вона зіграла доньку Акселя Фоулі. За фільмом її звуть Джейн Сондерс, а не Джейн Фоулі, бо після того, як батько зник, вона взяла прізвище матері. Все серйозне емоційне напруження в фільмі відбувалося між Джейн та Акселем. Вони повинні були зрозуміти одне одного і примиритися. Для цього було вимовлено багато правильно підібраних слів, але є але. Тейлор Пейдж тут була абсолютно ніяка, точніше, зовсім не пасувала до загального комедійного настрою фільму. Всі без винятку персонажі були з якимсь приколом, з родзинкою. Навіть Ґордон-Левітт попри удавану серйозність виглядав і поводився кумедно. А Тейлор Пейдж виглядала і поводилася так, нібито їй всі винні, без крихти самоіронії. Зрозуміло, що роль спеціально була прописана так, щоб створити драматичне напруження, але це ж комедія, врешті-решт. Не можна так дерев’яно грати в комедіях, тим більше в оточенні зірок.
На щастя нам не треба було весь час дивитися як батько Фоулі з’ясовує стосунки з донькою Сондерс. В фільмі насправді багато гумору та екшена. З одного боку, на все це приємно дивитись, навіть нічого не знаючи про попередні відвідування Акселем Лос-Анджелеса. З іншого, туди вплели стільки різних посилань на попередні фільми, що фанати серії з великим задоволенням постійно натраплятимуть на чергове пасхальне яйце. Я частину з цих пасхалок впізнав, про решту прочитав в інтернеті, але радує такий детальний підхід до створення цього фільму. Ще раз повторюсь, що навіть без них фільм заслуговує на перегляд.
Музичний супровід тут є окремою темою. Якимсь дивом композитору Лорну Белфу вдалося дві години протриматись майже повністю на оригінальній інструменталці “Axel F”, яку в 1984 році написав німецький композитор Гарольд Фальтермаєр. Звісно, він крутив її по колу, але вона постійно виринала тут і там в різних аранжуваннях. Виявляється не обов’язково витрачати купу грошей на придбання хітового рок-н-рольного саундтреку, можна підійти творчо і задовольняти глядача фірмовою мелодією.
“Поліцейський із Беверлі-Гіллз: Аксель Ф.” є чудовим комедійним бойовиком, який хоча й експлуатує відомі фішки та знайомих персонажів, є цілком самодостатнім видовищем. Приємно бачити Едді Мерфі в чудовій формі і знову чути фірмову мелодію. Вийшло здорово і значно краще, ніж очікував.