Дата публікації: 2025-01-15 08:19
Рік: 2025
Жанри: драма, трилер,
Режисер: Родолфе Лауга,
Актори: Алексіс Маненті, Гійом Кане, Зіта Анрот, Йохан Хелденберг, Нассім Л'єс, Стефан Кайяр,
Країна: Франція,
Тривалість: 1 год. 38 хв.
Кошторис: -
Касові збори: - (стрімінґ Нетфлікс)
Рейтинг IMDB: 6,0 / 10
Передусім треба зазначити, що фільм “За життя” (оригінальна назва “Ad Vitam”) не треба дивитися нікому! Я припустився цієї помилки і тепер просто повинен вас попередити. Поганий сюжет я ще міг би пробачити, але відбілювання росіян – ніколи. Головний герой Франк має типово французьке прізвище Лазарєфф і виступає тут прикладом чесноти, яка іноді робить помилки, але потім все одно героїчно їх виправляє. Здавалося б, уже весь світ знає ціну російському героїзму, але ні, життєво необхідно нагадувати світу про хороших руських, навіть якщо вони французи. Ну що ж, буду знати, що там не один Бессон такий покусаний у Франції.
Зміст
Динамічний початок
А тепер займуся критикою самого фільму “За життя” (“Ad Vitam”), який дуже непогано почався, але практично відразу скотився в мелодраматичну тягомотину. За перші десяти хвилин головний герой встиг ледь не розбитися насмерть на Монмартрі, залихвацько поскакати по парижських дахах та наваляти від душі поганим хлопцям в масках, а його вагітна дружина на восьмому місяці змогла продемонструвати такі бійцівські якості, яким позаздрив би не один десяток супергероїв. Виглядало це все не дуже правдоподібно, але весело, попри намагання режисера створити драматичну атмосферу. Якби фільм продовжився в тому ж дусі, то я б наврядчи пожалкував, що всівся його переглядати.
Флешбек довжиною в 10 років
Нажаль, після цього почався флешбек майже на цілу годину з відкатом на 10 років! Було враження, що раптом почав дивитися зовсім інше кіно, на яке не підписувався. Замість бійок, стрілянин та переслідувань на екрані з’явилися сльози та шмарклі. Вони повинні були підвести до подій на початку фільму, щоб потім у вирішальній битві добро перемогло зло. Проблема в тому, що більшість подій флешбеку жодним чином не були потрібні для розвитку сюжету і зовсім не вписувалися в поняття трилер з елементами бойовика. Натомість нам ні сіло ні впало почали показувати поліцейську драму. Таку, де напарники довго працюють разом, закохуються один в одного, але довго не намагаються розкрити своїх почуттів, потім, зійшовшись, довго обговорюють хочуть вони дітей і чому чого не треба робити через небезпечну працю, хоча інші колеги плодяться як кролики, і плювати хотіли на ризики, поки нарешті пара не наважується на дитину і тільки тоді починається екшен.
Маскулінність рулить!
У мене є припущення, що авторам фільму “За життя” (“Ad Vitam”) теж хотілося екшену, але фантазії вистачило тільки на півгодини. Тому довелося розтягувати сюжет хоча би на стандартні півтори години. Менше було б не солідно, а більше – таке точно ніхто не став би дивитися. А проте треба було показати головного героя Лазарєффа мачо-меном навіть не в екшн-сценах. Тому спочатку він суворо тренується в загоні спецназу, потім допомагає прокачати скіли своєму бойовому другу. І все це під прискіпливими поглядами колеги-красуні. Спочатку я взагалі не зрозумів, що вона в ньому побачила, а потім дізнався, що продюсером та сценаристом виступив той самий Гійом Кане, що зіграв головного героя. Тоді пазл склався, і хлопчачі фантазії про те що, якщо бути справжнім чоловіком, пахати за десятьох і арештовувати покидьків, то одного разу до тебе підійде схожа на Кіру Найтлі чорнобрива красуня і прошепоче на вушко “Я вже два роки хочу тебе трахнути”, отримали розумне пояснення. Як і фантазії про те, що жінки в команді повинні знати своє місце і допомагати чоловікам виключно за допомоги своїх жіночих якостей. Як-от провести перемовини, або зварити борщ. Справедливості заради, про борщ нічого прямо сказано не було, але ж ми не дурні, розуміємо натяки. Правда ж?
Щаслива безпросвітність
Ще неозброєним оком було видно, що фільму “За життя” з усіх сил намагаються додати непотрібної глибини. Там де очікуєш екшену в стилі “Джона Віка”, порівняння з яким напрошувалося в перші і останні хвилини, тобі згодовують драматичні страждання. Та навіть, якщо забути про екшн, то драму теж не обов’язково знімати в такому похмурому тоні. Постійна невпевненість, муки вибору навіть в простих справах, атмосфера “все пропало” не відпускала до самого кінця. Навіть хеппі-енд було подано дуже скуто. Мовляв, ми розуміємо, що глядач хоче щасливого завершення, і ми його вам покажемо. Звісно, це перекреслить всі наші попередні зусилля, завдяки яким всі повинні були померти, але дуже хочеться великих грошей, тому тримайте ось таку кінцівку. Пробач нам, о великий Достоєвський!
Ложка екшн-меду
Єдине, що мені сподобалося – це нечисленні екшн-сцени. Не можна сказати, що в них було щось видатне, але певна оригінальність була присутня. Переслідування на дахах були доволі цікавими, але нажаль тривали не довго. А фінальні перегони запам’яталися не тільки нахабним порушенням законів фізики, а й грандіозним Версалем. Все-таки, зйомки в Парижі мають одну велику перевагу – Париж. Але навіть тут “За життя” символічно програє “Джону Віку” – в четвертому фільмі Джон довго та ефектно б’ється на тих самих сходах, з яких на початку фільму Лазарєфф злітає в півсекунди. В тому ж напрямку летить і решта фільму.
Висновок – оминайте цей фільм
Отже, я не можу рекомендувати цей фільм “За життя” (“Ad Vitam”) нікому, навіть якщо абстрагуватися від відбілювання росіян. Для прихильників трилерів там занадто багато побутової драми і непотрібних емоцій. Для прихильників драми у нього абсурдний сюжет та забагато екшену. А для любителів відчути безсенсовність та безпросвітність життя у фільму занадто щаслива кінцівка. Єдине, що всі вони гарантовано отримують – це роздратування під час перегляду.