В статті “Аморальність реалізму“, присвяченій засудженню натуралістичного пам’ятника Олександру Мацієвському, прочитав чудові рядки, від яких потягнуло тухлим запахом ностальгії: “свобода і демократія не повинні нас спонукати до вседозволеності, несмаку і кітчу.” В пізньому Совку любитель путіна Хазанов виступав зі монологом, в якому були такі рядки: “Демократія це не вседозволеність! Значить там, де немає вседозволеності — там і є демократія!!!” Вже тоді, більше 30 років тому, жартували з намагання використовувати радянські методи засудження у вільному суспільстві. Всім було очевидно, що демократія — це якраз свобода робити те, що хочеш в рамках закону, а не те що вважає правильним Комуністична партія. І хоча мені самому пам’ятник не подобається, але звинувачувати причетних до його створення-встановлення у “вседозволеності” – це абсолютно не розуміти, як працює демократія.