Враження від фільму “Чоловіки на межі нервового зриву”

Мене привабила назва фільму і його французьке виробництво. Цікаво подивитися, як вони зберуть абсолютно різних чоловіків з психічними проблемами і змусять їх ці проблеми долати. Тема глибока і розвернутися там можна дуже сильно. Тим більше, що вік чоловіків коливається від 18 до 70 років, отже діапазон проблем і потенційних цікавих сюжетних ходів дуже великий. А французьке походження фільму – практично гарантія легкості і приємності перегляду. Це я так вважав перед переглядом.

Насправді ж, я протримався десь півгодини, настільки вбого представлена заявлена проблема. Це ж треба було взяти дуже колоритних персонажів і змусити їх відпрацьовувати стандартні ходи, які ми бачили в сотнях інших фільмів. При цьому при перегляді абсолютно незрозуміло навіщо всі ці рухи. Що ми повинні були цікавого в них побачити? Не в тому сенсі, що там дуже складний задум, а навпаки – все шито білими нитками, кожна сцена читається наперед. Ах, бідні чоловіки змушені йти 5 годин по безлюддю, а після цього виживати в чистому полі. Ок, і що? Абсолютно стандартний хід, як в кожному подібному фільмі. Пацієнтам створюють важкі умови, ті їх долають і врешті-решт одужують. На початку жоден з них не готовий до подолання справжніх складнощів і кожен ниє на свій власний спосіб. Між ними виникає безліч конфліктів, вони весь фільм сваряться, але наприкінці гуртуються і усвідомлюють, що бути сильними і здоровими – краще, ніж слабкими і хворими. Кінець.

Підозрюю, що “Чоловіки на межі нервового зриву” не відступає від цього формату ані на крок. Тільки перевіряти чи це насправді так немає жодного бажання. Фільм відверто нудний. Навіть при такому форматі можна було б зробити легкий і веселий сюжет. Натомість історія сумна, важка і абсолютно нецікава. Поведінка чоловіків практично не вказує, що вони знаходяться на будь-якій межі. Більшість з них просто відверті мудаки, яким потрібен елементарний курс по соціалізації.

Читати:  Новий трейлер до мультфільму "Мавка. Лісова пісня"

І на цьому фоні постійного невдоволення із радісною посмішкою клінічної ідіотки туди-сюди ходить керівниця цього “лікувального” заходу. Я скоріше повірю, що вона люто ненавидить всіх на світі чоловіків і просто вигадує все нові способи, як змусити їх страждати, ніж що нею керує бажання їм допомогти. Але, знов-таки, мене коробить від одієї думки дивитися що там сталося далі. Фільм вже неймовірно нереалістичний, і я не вірю жодному персонажу. Рецензії на нього не буде, вистачить і цього допису.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *