Король Талси / Tulsa King

Дата публікації: 2023-03-09 12:00

Рік: 2022
Режисер: Аллен Култер, Бен Річардсон, Бен Семанофф,
Актори: Алан С. Петерсон, Андреа Севідж, Баррі Корбін, Вінсент П'яцца, Ґаррет Гедлунд, Дана Ділейні, Дешилл Коннері, Джей Вілл, Доменік Ломбардоцці, Майкл Біч, Майлз Массенден, Макс Казелла, Мартін Старр, Сільвестр Сталлоне, Стефані Курцуба, Тіффані Торнтон,
Тривалість: 5 год. 44 хв. (9 епізодів)
Кошторис: -
Касові збори: -
Рейтинг IMDB: 8,1 / 10

Двайт Манфреді (Сільвестр Сталлоне) колись давно працював на посаді капо в Нью-Йоркській мафіозній родині Інверніцці, яку очолював Піт «Скеля» Інверніцці (Алан С. Петерсон). Але сталося нещастя – хтось когось вбив, Двайт взяв всю провину на себе і пішов на наступні 25 років до в’язниці. А коли 25 років минули, то він з в’язниці вийшов, що вже само по собі є дивом дивним, бо Двайту не 40 і не 50, а цілих 75 років. Тільки щоденні качання в тренажерці, мабуть, дозволили йому протягнути так довго в оточенні вбивць і рецидивістів без особливої шкоди для здоров’я. Міцне здоров’я дозволило йому уникнути і серцевого нападу, коли після виходу його зустріли не з квітами та оркестром, не влаштували грандіозну вечірку, а сором’язливо дивлячись вбік, вказали на двері – мовляв, Талса там, а тут вже все і без тебе поділено.

Хто б не зламався після такого удару долі, але Двайт Манфреді, хоча і італієць, не носив би горде ім’я американського героя воєначальника і президента Двайта Ейзенхауера, якби дозволив би цьому прикрому інциденту суттєво вплинути на своє життя. Якщо для Двайта Манфреді немає місця в Нью-Йорку, то він побудує свій власний Нью-Йорк в самому центрі Американських Штатів в легендарному місті Талса (аналогу нашого Задупинська), штат Оклахома.

Прибувши на місце лише з однією валізою і кількома тисячами баксів в кишені, Двайт відразу взявся за справу. А оскільки все своє невезіння він вже витратив на 25 років у в’язниці, то далі все пішло, як по маслу. 5 хвилин щоб знайти спритного хлопчика на побігеньках. Півгодини щоб наїхати на місцевого торгівця марихуаною і перетворити його на свою дійну корову. Одна година 27 з половиною хвилин – пошук коханки в барі з використанням тактики “не дуже й то треба”.

Нове життя в Талсі закрутилося, старе Нью-Йоркське життя повільно, але впевнено почало прогинатися під новообраного короля Талси. А як же могло бути інакше у Двайта Манфреді?!


Єдиною причиною, яка змусила мене всістися за перегляд “Короля Талси”, це головна роль Сільвестра Сталлоне в ньому. Як справедливо згадується в серіалі, йому вже дофіга років, і кожна спроба зараз на вагу золота. Не все у нього виходить добрим, або хоча б не повним відстієм. Та все ж можна згадати дуже непоганого четвертого і значно гіршого, але терпимого, п’ятого Рембо. Якісний фільмовий серіал “Нестримні”, в якому Сталлоне зібрав всіх колишніх зірок бойовиків, до яких зміг додзвонитися. І найкращий на міг погляд фільм Сталлоне останніх 20 років “План втечі”, де він запалював разом з Арнольдом Шварценеггером. Були ще надзвичайно відстійні “План втечі 2” і “План втечі 3”, але зараз не про них. А ще минулорічний супергеройський “Самаритянин” – хоча сам фільм типова коміксова штамповка, Сталлоне в ньому продемонстрував, як круто він може виглядати навіть в такому солідному віці. Отже, я був налаштований дуже оптимістично щодо “Короля Талси”, не допускаючи навіть думки, що щось може піти не так. На диво (говорить вічний песиміст всередині мене) очікування повністю виправдалися. “Король Талси” – саме такий серіал, який я міг би очікувати від серіалу зі Сталлоне: не дуже правдоподібний, без хитромудрого сюжету, але з крутим Сільвестром Сталлоне і купою проблем, які він вирішує традиційним для себе способом ударом знизу лівою.

Читати:  Доставка до Різдва / Jeszcze przed świętami

Сюжет з мафіозними розбірками в самому центрі, передбачає хитрощі, інтриги і зради. Тут все це відходить на другий план – головним атрибутом історії стає крутизна Двайта Манфреді. Йому миттєво підкоряються не тільки дрібні сошки і дами передбальзаківського віку, але й навіть поліція. Тільки фінальний бос є достатньо тупим, щоб полізти в рукопашну на Рембо Рокі Двайта Манфреді. Ну і хто йому винен, ми саме за цим сюди і прийшли – подивитися на крутого Сталлоне – і нам дали цього по повній.

Згадуючи інші фільми, в яких Сталлоне теж був ну дуже крутим, але які дивитися без великої кількості алкоголю було неможливо, можна сказати, що тут цю крутизну дуже вміло використали. Нехай в сюжеті повно дір і розвивається він доволі повільно. Нехай персонажі шаблонні і часом поводяться не просто як кретини, а як клінічні ідіоти. Все це перебивається підкресленою крутизною Двайта, наявністю інтриги і ретельно дозованим гумором.

Гумор – це взагалі окрема тема “Короля Талси”. Без нього я, мабуть, не був би задоволений побаченим. Все-таки, зараз не вісімдесяті і персонаж Сталлоне не може правдоподібно знищувати десятки ворогів на сніданок. Без гумору, точніше, без великої кількості самоіронії Двайт ходив би на екрані туди-сюди, без особливих зусиль будував би мафіозну імперію, а ми б чухали потилицю – кому ви намагаєтесь втюхати цю пургу. А так нам із самого початку показують людину, що після 25 років за ґратами погано орієнтується в сучасному світі, але тримається власного кодексу честі. З цього можна добряче посміятися, і автори користуються цим по повній. Одночасно, тут немає відвертої клоунади, і жарти не сиплються щохвилини – гумор дуже добре видається нам порціями. Його небагато, але він як приправа – робить блюдо значно смачнішим.

Окрім Двайта Манфреді в серіалі є ще декілька дуже класних персонажів. Думаю, що без них сам Сталлоне попри свою крутизну і самоіронію “Короля Талси” не витягнув би. Було б ок, але не більше.

Передусім це головний бос – очільник місцевої банди байкерів Каолан Волтріп (Річі Костер). В перших серіях він з’являється епізодично і нічим по суті не запам’ятовується. А чим ближче до фіналу, тим більше у нього екранного часу, щоб продемонструвати свою мерзенну жорстокість. Згадайте головних антигероїв в “Рембо 2” і “Рембо 3” – тут він дуже на них схожий. Теж карикатурно, теж надмірно театрально, але харизма все одно випирає. Мені Волтріп дуже сподобався. Шкода, що його не буде в другому сезоні.

На друге місце я б поставив Лоуренса “Боді” Ґейґермана у виконанні шикарного Мартіна Старра. Свою головну роль на даний момент він виконав у серіалі “Кремнієва долина”, зігравши геніального програміста-нігіліста Ґілфойла. Зовнішньо тут він виглядає так само, як Ґілфойл, але поводиться спочатку зовсім інакше. “Боді” володіє магазином з травкою і сам частенько перевіряє на якість свій товар, тому свідомості в його очах не дуже багато, і зрозуміти що він насправді думає важко. Але згодом з’ясовується, що окрім вміння продавати травку він ще й дуже добре вміє програмувати. А коли Двайт запитав його де він цього навчився, Боді відповів, що він п’ять років працював в інтернет стартапі. Це пряме відсилання до Ґілфойла! Можна уявити, що це він і є. Стартап розвалився, Ґілфойл переїхав до Талси і почав торгувати травкою, періодично згадуючи старі навички. Тільки заради цього моменту варто було подивитися “Короля Талси”.

Читати:  Операція "Фортуна": Мистецтво перемагати / Operation Fortune: Ruse de Guerre

Дуже цікавим вийшов помічник Двайта Тайсон (Джей Вілл). Він з усіх сил намагається відпрацьовувати зароблені гроші, але при цьому тримається з гідністю. А оскільки між Тайсоном і Двайтом півсторіччя різниці віку, і їхня уява про гідність дещо відрізняється, це створює не одну кумедну сцену.

Наостанок відзначу Мітча Келлера (Ґаррет Гедлунд) – хазяїна бара на індіанських землях, з яким Двайт створює спільний бізнес. Така собі самотня душа, що знайшла своє скромне місце в цьому світі, і не претендує на більше. Поява Двайта в певному сенсі повертає його до життя – у нього з’являється такий же крутий, як він сам друг. Двайт втягує Мітча в свої справи, з яких той отримує дуже непоганий прибуток для себе. До речі, дуже цікавою є ідея про юрисдикцію на індіанських землях, на яких немає жодної влади ФБР. Важко уявити щоб в Україні, навіть за наявності аналогічного закону, представники влади дали б вигнати себе з бару задрипаному барменові. Не впевнений, що і в США все так гладко, як нам тут показали, але у нас такого точно не могло би бути.

Попри загальний непоганий рівень, в серіалі було кілька моментів, які відверто дратували. Зрозуміло, що автори повинні були дотримуватись певних жанрових правил і створювати гарний фон для персонажа Сталлоне. Але ж не до такого ступеню, щоб сюжет перетворювався на фарс. Найбільше в цьому відзначилася федеральний агент Стейсі Біл (Андреа Севідж). Наприклад, вгадуючи вік Двайта, після того, як вони переспали, вона промахнулась на 20 років. Жоден ботокс не допоможе приховати свої 75 після настільки близького знайомства. Далі було ще гірше, але не хочеться надто спойлерити. Просто майте на увазі, що подібні моменти в серіалі є і особливо придивляйтесь до цього персонажа.

Ще мені дуже цікаво – куди поділися всі мешканці Талси? В цьому американському Задупинську їх небагато, всього 400 тисяч людей, але все ж таки у них, мабуть, є дома, з яких вони, напевно, їздять до праці. А в серіалі як не покажуть дороги, то на них жодної собаки. Таке враження, що автори сконцентрувалися на головних героях, а про неігрових персонажів трохи підзабули. НПС з’являються в конкретних локаціях таких, як паб, фестиваль, банк, але в реальному житті їх майже немає. Принаймні, їх настільки мало, що іноді складається враження, що дивишся “Останні з нас”.


“Король Талси” – це яскраві персонажі, крутизна нестаріючого мафіозі Двайта Манфредді і хороша доля самоіронії від Сільвестра Сталлоне. Все це разом перебиває стереотипний і малореалістичний сюжет і роблять з серіалу дещо більш якісне, ніж просто “серіал із Сільвестром Сталлоне”. Не присягатимусь, що він сподобається кожному, але це все ж це варта уваги якісна сучасна продукція.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *