Меню / The Menu

Дата публікації: 2023-05-18 12:00

Рік: 2022
Режисер: Марк Майлод,
Актори: Аня Тейлор-Джой, Джанет Мактір, Джон Легвізамо, Ніколас Голт, Ральф Файнс, Хонг Чау,
Тривалість: 1 год. 47 хв.
Кошторис: $ 35 000 000
Касові збори: $ 79 628 200
Рейтинг IMDB: 7,2 / 10

Молодий багатій Тайлер (Ніколас Голт) зі своєю подругою Марго (Аня Тейлор-Джой) відправляються на вечерю до вишуканого ресторану, розташованого на острові. Вони опиняються в компанії інших запрошених гостей – ресторанного критика, колись відомого актора, друзів хазяїна ресторану і багатьох інших. Місце за столиком коштує цілих 1200 баксів, а гостей обслуговує легендарний шеф-кухар Юліан Словік (Ральф Файнс). Претензійна вечеря починається з несамовито вишуканого блюда і рівного їй пафосу, але згодом перетворюється на нічний кошмар для всіх присутніх. Єдине питання – чи вдасться комусь із них вибратися з цього пекла живим?


Фільм “Меню” переважно називають фільмом-жахів, а Ральф Файнс навіть отримав нагороду найкращому актору фільму жахів від “Асоціації вибору кінокритиків“. Насправді, це ніякий не фільм жахів. В ньому немає очікуваного багатьма канібалізму, жахливих тортур і постійного напруження в очікуванні чергової несподіванки, що змусить підстрибувати на дивані і ховатися під ковдру. Натомість, в ньому є чудова психологічну драму з елементами горрору, детективу і навіть комедії. Під фасадом історії про вишуканий ресторан сховалося декілька дуже актуальних для сучасного світу історій. Під час перегляду я не міг відірватися від подій, настільки сильно зачепили мене всі основні лінії.

Найбільш очевидна з них, хоча і не найголовніша, – це історія Тайлера, дуже багатого любителя вишуканої кухні і персонального фаната шефа Словіка. На початку фільму він видається справжнім поціновувачем, знавцем своєї справи, який як ніхто інший заслуговує на куштування блюд, приготованих в ресторані Словіка. Він переконливо пояснює своїй подрузі Марго всі нюанси приготування і споживання того чи іншого блюда. Він здається більш щирим, більш розумним, особливо на фоні Марго, яка очевидно не розбирається в цій темі і вважає його трохи схибнутим дурнем. Хто з вас не був на місці Тайлера, переконуючи своїх друзів в геніальності якогось видатного музиканта, художника, актора, і наштовхуючись на стіну нерозуміння? “Великих” митців в нашому світі досхочу і на кожного з них знайдеться своя група фанатів. А якщо не митець, то політик, лікар, та й будь-яка відома людина. За кожною з них тягнеться шлейф послідовників, готових на все заради свого кумира. За бажання майже кожна людина на світі здатна зрозуміти боготворіння Тайлером шефа Словіка і співчувати його емоціям. Якщо вам вдалося це зробити в перші хвилини фільму, то далі на вас очікує крижаний холодний душ. Виявляється, вважати, що розумієш свого кумира і проповідувати його вчення зовсім не означає по-справжньому розуміти його. Навпаки, подібного роду фанатичні послідовники якраз втрачають цю можливість і своєю активністю роблять ведмежу послугу своєму кумиру. Сліпою вірою і неспроможністю критично оцінити працю кумира вірять в будь-яку нісенітницю, якщо її створив або промовив їхній бог, змушують інших вірити в неї, а найгірше, замикають свого кумира в золоту клітку, де той приречений задовольняти потреби прихильників, інакше вони перші його ж і розіпнуть.

Лінія шеф-кухаря Словіка показує до чого подібний фанатизм може довести того, кому поклоняються. Але, її можна зрозуміти і значно ширше – трагедія людини, яка вигоріла в праці. На перший погляд, життя Словіка знаходиться дуже далеко від життя звичайної людини і глядачу може бути важко себе із ним ототожнити. Він успішний і, вочевидь, багатий шеф-кухар. Він має армію фанатів, готових платити величезні гроші за його страви, і де-факто приватний ресторан на острові. Але і за цією мішурою можна побачити звичайну людину, яка досягла максимуму на своєму місці, немає жодних перспектив росту і втратила будь-який інтерес до колись улюбленої справи. Банальне і нецікаве вигорання з точки зору драми, воно може призводити до неочікуваних сюжетних поворотів, якщо не забувати, що кожен з нас – жива людина з емоціями. А емоції іноді призводять до дуже трагічних життєвих виборів. Такого, наприклад, який вибрав для себе і для свого ресторану шеф Словік. Звичайно, тим самим він перетворив себе на монстра, але ще страшніше усвідомлювати, що починав він як кожний з нас. І де гарантія, що серед ваших знайомих немає наступного Словіка.

Читати:  47 Ронінів / 47 Ronin

Нарешті, лінія Марго – супутниці Тайлера, яка не розуміється на вишуканій кухні, проте здатна відрізнити правду від брехні. З перших хвилин зрозуміло, що вона іронічно ставиться до захоплення Тайлера кухнею. Для неї це не надто цікава гра, в якій вона ввічливо виконує свою роль і не більше. Марго з тих дівчат, які можуть послухати із вами альбом вашої улюбленої групи, але не стануть вивчати всю її дискографію. Просто тому, що у неї інші від вас життєві пріоритети і до них не належить присвячення тисяч годин дорогоцінного часу улюбленому хобі. Марго не є ані багатою, ані привілейованою особою. На відміну від решти гостей вона вимушена заробляти на життя важкою працею і знає ціну життя. Цього не передбачив шеф Словік, оскільки Тайлер взяв її з собою на вечерю в останній момент. Марго відверто не пасувала до ресторанного меню. Її поява створила настільки небажану недосконалість для ідеального меню Словіка, що з цього виник весь сюжет фільму. Окрім того, вона послужила каталізатором для виявлення правди про половину головних персонажів фільму.

Всі три основні лінії тісно між собою переплетені, як і в будь-якому доброму фільмі. Одночасно з тим, кожна лінія наповнена своєю власною цікавою ідеєю. А оскільки події більшість екранного часу відбуваються в тому самому замкненому приміщенні, а сам фільм нагадує спектакль, то психологічна боротьба трьох головних персонажів і їхніх світоглядів опиняється в центрі уваги. Тим більше, що фільм може похвалитися шикарним акторським складом.


Шеф-кухаря Юліана Словіка зіграв чудовий актор Ральф Файнс. Нажаль, його найвідоміші в останні роки ролі Волдеморта в фільмах про Гаррі Поттера і “М” в фільмах про Джеймса Бонда не здатні продемонструвати весь його талант. Ще можна згадати чудову роль містера Гюстава із “Готелю Ґранд Будапешт”, але там він не отримав відповідний до свого масштабу екранний час. Тому його роль в “Меню” можна вважати справжнім бенефісом, який повинен був відбутися значно раніше. Я отримав величезне задоволення від гри Ральфа Файнса, його гри на напівтонах, вмінні за рахунок мінімуму рухів м’язів обличчя зображувати весь спектр емоцій. Дуже шкода, що він так мало грає на головних ролях. “Меню” – тільки чергове підтвердження, що фільмів з Файнсом повинно бути значно більше.

Моє захоплення грою Ральфа Файнса захмарює його захоплення російською культурою. Виявляється, він є її палким прихильником, колись давно зіграв роль Євґенія Онєґіна, має багато друзів в Росії і вчить російську мову. А нещодавно навіть зняв фільм про Рудольфа Нурєєва “Біла ворона”, за що Сербія надала йому своє громадянство (в улюбленій Файнсом Росії виникло надто багато несприятливих для зйомок обставин, тому їх перенесли до Сербії). На тему війни Росії проти України він висловлювався з позиції гуманіста-пацифіста: війна є жахливою, режим Путіна є націоналістичним і фашистським, але відміняти Чайковського – це ідіотизм. Цим він нагадує Тайлера – той фанатично поклонявся Словіку, а Ральф Файнс фанатично поклоняється російській культурі і відмовляється бачити злочинну сутність її природи, хоча і носить синьо-жовту стрічку на лацкані піджака.

Читати:  Швидкісний поїзд / Bullet train

Тайлера зіграв Ніколас Голт, відомий своїми ролями в “Людях Ікс”, “Шаленому Максі: Дорога гніву” та “Толкіну”. На мій погляд його персонаж вийшов дуже переконливим. Зверхній і авторитарний в стосунках із Марго він миттєво перетворюється на невпевненого в собі невротика, коли на нього звертає увагу Словік. Ці переходи виглядають дуже природними, ніби він насправді відчував ті емоції, які йому довелося грати. А якщо замислитись, то може так насправді і було. Хоча Ніколас Голт і є сформованим актором та відомою зіркою, він цілком міг почуватися невпевнено в парі з Ральфом Файнсом, талант якого наразі безсумнівно перевершує талант Голта на даний момент. Натомість по відношенню до Ані Тейлор-Джой він цілком міг відчувати деяку зверхність, оскільки вона поки що не може похвалитися такою кар’єрою, як у Голта. Зрозуміло, що це все тільки мої суб’єктивні домисли, але може не такі вони і далекі від істини.

Аня Тейлор-Джой прославилася завдяки серіалу Нетфлікс “Ферзевий гамбіт” – там вона мені дуже сподобалася. Потім я бачив її в “Гострих картузах”, але там роль була дуже маленька і дивитися було нема на що. Мені навіть здалося, що їй більше не вдасться повторити успіх “Ферзевого гамбіту”. Тим не менш в “Меню” вона грає дуже чудово, часами харизмою перевершуючи персонажа Голта. Не можу сказати, що вона прямо-таки винятково зіграла на фоні Файнса, але в цьому бенефісі Ральфа Файнса будь-кому важко було б перевершити його Юліана Словіка. Та це й не треба було робити. Решта головних акторів дала змогу продемонструвати Файнсу всю свою майстерність, майстерно йому підігруючи.

Ще можна згадати Джона Легвізамо, який зіграв колись популярного актора, що живе на дивіденди з минулих днів. Тут більше цікава не сама гра, а те, що свого персонажа він побудував, взявши за приклад палкого любителя Росії Стівена Сігала. В дев’яностих Легвізамо мав нещастя зніматися в одному із Сігалом фільмі і до сих пір згадує ті зйомки як найгірші в його кар’єрі, а Сігала називає кошмарною людиною. Чесно кажучи, після цієї інформації мені здається, що персонаж Легвізамо в “Меню” міг би бути значно більш гидким. Принаймні, йому навіть співчуваєш в деякі моменти, чого не можна сказати про ставлення будь-якої адекватної людини до Сігала.


Навіть з цікавим сюжетом і чудовими акторами можна зняти погане кіно, але “Меню” – не той випадок. Тут все на місці, дивитися фільм приємно, косяки в очі не впадають. Стилістично фільм трохи нагадує перший сезон “Білого Лотосу”. Події теж відбуваються на острові, теж багато розмов і цікавих тем, і так само все є зовсім не тим, чим здається на перший погляд. Натомість, сюжетно “Меню” схоже на другий сезон “Білого Лотосу” – гостро, непередбачувано і дуже драматично. Щоправда, неправильне позиціонування фільму під час потужної рекламної кампанії призвело до невиправданих очікувань у багатьох глядачів. Це дуже прикро, оскільки фільм є одним з найкращих з того, що з’являлося в Голлівуді в останні роки.

Я не мав якихось особливих очікувань від “Меню”. Сподівався тільки на можливість побачити чудову гру Ральфа Файнса на другому плані і не більше. А оскільки фільм виявився фактично бенефісом Файнса, до того ж з закрученим сюжетом і чудовою грою Ніколаса Голта і Ані Тейлор-Джой, то мої сподівання були багаторазово перевершені, і я отримав величезну насолоду від перегляду.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *