Сучасна церковнослов’янська мова УПЦ – московська редакція, яка витіснила первинну українську

Історію української мови найкраще вивчати з церковних текстів. Ще задовго до репресій проти української мови Росія заборонила український варіант церковнослов’янської мови. Він містив значний вплив народної мови, так щоб простим людям було зрозуміло про що йдеться. У другій половині 17-го століття московський патріарх Никон впровадив реформу, в результаті якої попередня редакція церковнослов’янської мови стала називатися “дониконивською”, а богослужіння на всій території московської диктатури примусово переводилися на нову редакцію. Зміни полягали не тільки в заміні староукраїнської лексики московською, але й і в вимові речень на московський лад. Приблизно таку історію можна прочитати в анотації до книги “Якою мовою молилася давня Україна: Правила української транслітерації церковнослов’янських текстiв” Ганни Куземської.

Щоправда, Остап Українець у відео “Як українська мова сформувала російську” пояснює, що реформа насправді призвела до українізації московської версії церковнослов’янської мови, а не навпаки. Все тому, що в Україні вже були вищі навчальні заклади (наприклад, Києво-Могилянська Академія), а на Московії з наукою було важко. Тому реформа не обійшлася без українських спеціалістів і українського впливу.

Протиріччя між цими двома твердженнями може виникати з того, що основою для реформи мови стала “Граматика слов’янська” українського церковного діяча Мелетія Смотрицького. Вона зберегла багато ознак живої української мови, але одночасно додала багато штучних невластивих українцям елементів. Тобто для українців вона виглядала як спроба русифікації, а для московитів, як спроба українізації. До того ж, за версією Остапа Українця московити деякий час насолоджувались привнесеним з України прогресом, але за декілька десятиліть мода на українське минула, і вони повернулись до свого рідного варіанту, який, як я розумію, нав’язали і українцям. Тобто в обох випадках українська версія церковнослов’янської мови поступилась російській версії.

Читати:  Коли свобода втрачена - Іван Котляревський у 1890 році

Зараз це може виглядати несуттєвою абстракцією, але ще в 2015-му році митрополит УПЦ МП (РПЦ) Онуфрій виступив проти “українізації” церковної мови, говорячи, що усюди богослужіння відбувається “старими мовами” і що “Богослужбова мова Української Православної Церкви – це мова церковнослов’янська. Ми нічого не будемо міняти.” Так ніби кожна православна країна проводить богослужіння тією ж самою церковнослов’янською мовою. Сербська, болгарська, македонська, словацька, українська, російська – всі редакції мають суттєві відмінності, які відбивають місцеві особливості мови. І тільки в Україні українці чомусь повинні забути про власну редакцію на користь редакції держави, яка століттями нищила українську ідентичність, а зараз проводить відкритий геноцид українського народу. Звучить абсурдно.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *