Було цікаво послухати думку Сергія Притули щодо ставлення держави до українців за кордоном в новому інтерв’ю на Українській Правді. На мою думку, це ставлення коливається від нейтрального, коли від закордонних українців нічого не треба, до агресивного, коли держава про них згадує. На практиці це випливає з дуже слабкої підтримки українців офіційними установами за кордоном, так що до 2022 року простіше було приїхати в Україну, ніж зв’язуватись з консульствами. А після 2022 негативне ставлення до українців за кордоном відкрито декларують чиновники на чолі з президентом.
Виявляється, що в Україні є відомі публічні особи, що мають інший погляд. Значно більш адекватний.
Обмеження тих чи інших сервісів, яке відбулося для певної категорії українців за межами України – це крок, щоб сподобатися людям всередині країни, тому що вони вже тут, треба їм подобатися. І люди стоячи аплодували. Бо “ви всі виїхали за кордон, ви ж всі ухилянти, чого ти не вертаєшся захищати Україну?”. Люди не зовсім усвідомлюють, яким боком нам це вилізе.
Звісно, люди хочуть справедливості, але ця “справедливість” змішує в одну купу всіх, хто перебуває за кордоном, і робить щасливими тих, хто живе в Україні. Нічого дивного тут немає, бо загалом це вкладається в традиційну зневагу держави до українців за кордоном. А в деталях. до цього питання треба було підходити інакше:
Метод номер один: не в Романа Кравця і не в Сергія Притули є списки тих уродів, які виїхали по “Шляху” і не повернулися. А ОВА ними володіють. Так зробіть, бл*ха, список, розкидайте його по посольствах і консульствах. Людей, які приходять у сервісні центри і які є в цьому списку, грайте зі всієї сили (емоційно).
І ще другий метод: якщо людина приходить у консульство, а в неї в паспорті немає печатки про перетин українського кордону, то цілком імовірно, що людина десь по Карпатах добиралася до Румунії чи Тису перепливала. Обмежуйте її в консульських послугах.
Але це вимагало б зусиль з боку держави. І це показувало б, що чиновники не ставляться до усіх, хто внизу, як до бидла. Навіщо так сильно руйнувати собі імідж, коли можна продовжувати поводитись, як завжди, та ще й тобі аплодуватимуть?
Держава довгий час спокійно дивилася на систему “Шлях”, через яку можна було відносно спокійно виїхати за кордон за наявності бабок. Тоді її все влаштовувало. Окремі впіймані за руку перевізники не змінювали загальної тенденції – держава могла прийняти відповідні закони, щоб прикрити лавочку, але не робила цього. А тепер нарешті зібралась і одним ударом накрила всіх, хто потрапив під руку.
Цілком логічна поведінка, якби не демографічна криза, про яку не говорить тільки лінивий. Останній опус Михайла Дубинянського на тій же УП пророкує “Україну для чужих”, бо після війни понаїдуть трудові мігранти з Азії та Африки, а расово нетерпимі українці їх не терпітимуть, і виникнуть величезні конфлікти.
Я з цією думкою не згоден. Вважаю, що бунтів на національному грунті в Україні не буде, але буде питання, як покращити демографію. І тут я абсолютно впевнений, що при виборі “китайський імігрант” проти “український ухилянт” (бо, відомо, що всі українці за кордоном – це ухилянти) українці виберуть українців.
Тобто, рано чи пізно мобілізаційний закон доведеться підкручувати так, щоб не робити злочинцями всіх, хто виїхав, дозволити їм повернутись і дати можливість відбудовувати Україну. Розумію, що навіть думати про таке може бути огидно людям, накрученим рішучими заявами чиновниками найвищого рівня, але все одно ж доведеться. То чому б нарешті не почати мислити стратегічно, а не поводитись так, ніби вибори відбудуться наступного місяця?