Розмова України з українцем за кордоном

Українська держава як завжди згадує про своїх громадян тільки, коли їй щось від них треба. В інші часи від неї хрін що допросишся. Зараз вона згадала про українців, які мешкають за кордоном, але не вийшли з українського громадянства. Не вийшли тому, що не хотіли розривати всі зв’язки з Батьківщиною або тому, що Батьківщина створила неймовірну кількість перешкод для виходу з громадянства. Частина закордонних українців продовжує чим може допомагати Україні, переказуючи гроші на ЗСУ і не даючи забути про Україну там, де вони живуть. Але українську державу це, здається, не цікавить. Це надихнуло мене написати цей уявний діалог.

– Ми щиро вдячні кожному мешканцю дружніх країн за допомогу!
– Ой, як приємно! Щиро дякую!
– Ти що, українець?
– Саме так, переїхав до Німеччини 20 років тому.
– Тю, який ти українець! Ти їбаний зрадник!
– Гей, гей, спокійніше. У мене вся родина розмовляє українською мовою.
– Все одно, нам такі не потрібні.
– Але ж я турбуюсь про Україну, регулярно перераховую гроші на потреби ЗСУ!
– Зрадник!
– Який я зрадник?! Я тут всіх агітую допомогати Україні і боротися з російським імперіалізмом.
– То чому не повернешся воювати?
– Тому, що у мене в Німеччині вся родина, діти і батьки? Вони доречі не біженці. Хто їх буде забезпечувати?
– Плювати на все це, повинен повернутися!
– Знаєш, що, державо, поводься пристойніше, будь-ласка.
– Ах так! Тоді я тобі не дам закордонний паспорт!
– Так я давно вже громадянин Німеччини.
– Ну тоді, якщо приїдеш на могилу бабусі, то я тебе назад не випущу!
– Чого ти така зла? Я ж кажу, що я громадянин Німеччини.
– Але ж український паспорт в тебе зберігся, правда?
– Це правда, бо ти мене не хочеш відпускати.
– А чому це я тебе повинна відпускати?
– Бо я давно живу в іншій країні і хотів би цивілізованого розлучення.
– Якого ще розлучення? Громадянин України – це на все життя!
– Так ти ж кажеш, що я зрадник і тобі не потрібен.
– Так і є, зрадник!
– Тоді чому не відпустиш?
– Щоб тобі було добре без мене? Нізащо!
– Та не так вже й тут й добре. Усюди є свої проблеми. І при цьому я все одно допомагаю тобі, як можу.
– Та шо ти допомагаєш?! Сидиш собі в ситій Європі і не висовуєшся.
– Тобто, тобі не потрібна моя допомога?
– Не потрібна!
– Але ж я поширюю проукраїнські настрої і переводжу гроші на ЗСУ.
– Ми щиро вдячні кожному мешканцю дружніх країн за допомогу!

Читати:  Головне, щоб не було війни. Ядерної війни

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *