Дата публікації: 2023-09-26 12:00
Рік: 2019
Режисер: Ахтем Сеїтаблаєв, Джон Вінн,
Актори: Алекс Макніколл, Аліна Коваленко, Андрій Ісаєнко, Віктор Жданов, Елісон Дуді, Єржан Нуримбет, Марина Кошкіна, Олег Волощенко, Олег Стефан, Олівер Тревена, Поппі Дрейтон, Роберт Патрік, Роккі Майєрс, Томмі Фленаган, Цегмід Церенболд,
Тривалість: 2 год. 12 хв.
Кошторис: ₴ 113 500 000
Касові збори: ₴ 40 300 000
Рейтинг IMDB: 5,7 / 10
“Захар Беркут” є спільним українсько-американським проектом, який намагається вбити двох зайців – екранізувати однойменну патріотичну повість Івана Франка і догодити західному глядачеві. Для цього на основну канву генія української літератури рясно нанизано голлівудські штампи, комп’ютерна графіка, спортзальної зовнішності персонажі чоловічої статі і пост-пластичної зовнішності персонажі жіночої статі. Вишенькою на торті є поява рідкого термінатора Т-1000 на чолі акторського складу, якого спеціалісти з термінаторів також знають як Роберта Патріка. Чи вдалося авторам гідно екранізувати українську класику? Чи став “Захар Беркут” проривом в українському кіно? Нарешті, чи завоював він серце західного глядача? “Про це я і буду сьогодні з вами говорити”. А ви поки що додайте мій блог в закладки і поширте цей допис в соціальних мережах – кнопки для цього знаходяться на долі.
Сюжет фільму обертається навколо молодшого сина Захара Беркута (Роберт Патрік), Максима (Алекс Макніколл). Він разом із своїм старшим братом Іваном (Роккі Майєрс) вчиться полювати, стріляти з лука, виростає на традиційного екранного богатиря з прокачаним торсом і барбершопною борідкою. Коли фотогенічність Максима досягла свого повного розквіту батько доручає йому дуже складну місію – запросити місцевого боярина Тугара Вовка (Томмі Фленаган) на зібрання ради общини села Тухля. Складність полягає в тому, що Тугар Вовк не тільки не збирається розмовляти з нижчими за себе смердами, а навпаки силою підкорити їх собі і вповні заволодіти подарованою королем Данилою землею. На щастя для Максима йому вдається врятувати доньку Тугара Мирославу (Поппі Дрейтон) від смертельної небезпеки і завдяки цьому отримати згоду Тугара на прибуття на зібрання. А поки мешканці Карпат з’ясовують хто з є справжнім смердом, на них суне монгольська орда хана Бурунди (Цегмід Церенболд).
Фільм “Захар Беркут” я почав дивитися, не знаючи подробиць його створення, тому спочатку сильно здивувався неприхованому українському дубляжу (невже в оригіналі вони говорили російською, як це часто бувало??) і трохи пізніше розгледів в Захарі Беркуті американського актора Роберта Патріка. Тут довелося зробити паузу і познайомитись з деталями створення фільму, інакше дивитись його було неможливо – занадто багато питань без відповідей.
Виявилося, що майже всі головні герої були зіграні неукраїнськими акторами, тому мову оригіналу була англійською, а українською він був продубльований спеціально для нас. Дивне рішення, як для фільму українського виробництва, але це була очевидна плата за намагання підняти фільм на рівень сучасних західних псевдо-історичних серіалів. Ну і погодьтесь, якби англомовні актори говорили викривленою українською це було б значно гірше. Правда, виникає питання адекватності вибраного підходу в цілому – зараз правильно вважається некоректним, коли білі актори грають небілих персонажів. Якщо таке стається, то очевидно з’являються обвинувачення в культурній експропріації, які не всі українці вважають за щось важливе, якщо йдеться про африканську або азіатську культури, проте чітко ідентифікують такі випадки, якщо йдеться про експропріацію росіянами української культури. В такому разі чим “Захар Беркут” від неї відрізняється? Захар Беркут, Максим, Іван, Рада, Мирослава, Тугар Вовк, Богун – всі вони тепер не тільки українці, але й трохи англо-американці? Так само як всі ми не тільки українці, але й росіяни (на думку росіян)? Звісно, західний світ не намагається знищити нашу ідентичність так, як це роблять росіяни, але правило повинно бути одним для всіх: якщо не можна грати персонажів не свого народу, то не можна всім. А так в результаті маємо картинку, з якої неможливо зрозуміти де відбуваються події і про який народ йдеться. Та й взагалі незрозуміло це про історичні події чи про пригоди в черговому фентезійному світі.
Окремим абзацом хочу згадати Елісон Дуді в ролі дружини Захара Беркута. Не кажучи вже про те, що ніякої дружини у Захара в книжному сюжеті не було, сказати, що вибір акторки на її роль здивував, це не сказати нічого. Бог з ними з прилизаними бородами і бодібілдінговими торсами, переживемо, але ботоксне обличчя з накачаними губами в 13-му сторіччі?? Серйозно?? І тільки трошки дозволяє змиритися з таким видовищем факт, що Елісон Дуді свого часу зіграла нацистську напарницю Індіани Джонса в, на мою думку, найкращому фільмі “індіани” “Індіана Джонс і останній хрестовий похід”. Приємно усвідомлювати, що в українському фільмі з’явилися нехай і колишні, але зірки цілих двох культових фільмів тих часів. Але накачані губи … (плаче).
Ну добре, з акторами розібрались. А що із сюжетом? Виявилось, що його теж суттєво озахіднили за рахунок додавання численних зрозумілих західному глядачеві тропів:
- два брати, що ростуть разом, при чому молодший брат намагається вийти з тіні старшого
- юнак і дівчина з ворожих сімей закохуються, незважаючи на спротив батьків і різний соціальний статус
- мудра мати з подарунком, який промовляє “тепер ти одна з нас”
- німий, але дуже сильний чолов’яга, готовий віддати своє життя за праве діло
- головний герой, що рятує дитину від неминучої смерті ціною власної безпеки
- батько в розпачі, що двома руками театрально скидає речі зі столі, щоб покласти туди пораненого сина
- вмираючий герой, що вимовляє банальні премудрощі
- і т.д. і т.п.
Всі ці елементи повинні були максимально вплинути на передбачувані емоції глядача. Тільки вийшло, здається, навпаки, оскільки в прокаті фільм провалився. Його насправді зробили максимально стандартним і зрозумілим, тільки від цього він сильно втратив в оригінальності. Замість бути українським фільмом з голлівудськими елементами, він став голлівудським фільмом з українськими елементами. Звісно, приємно бачити стилізований тризуб на талісмані у тухлянської общини і двоголову курку на грудях монголів, але це більше схоже на великодневі яйця для тих, хто в темі, а не на суттєвий елемент сюжету.
Із сюжету фільму незрозуміло чому він називається “Захар Беркут”, оскільки головним героєм безсумнівно є син Захара Максим. Так, в фільмі кількаразово звучать думки мудрого старійшини Тухлі, але вони на загальному фоні виглядають дещо штучними. Вони добре б лягали на загальну канву, якби вона відповідала духу книги, але зміна акцентів при оголлівуднені фільму зробила з них інородні вставки, які автори розмістили щоб хоч якось виправдати назву “Захар Берку”.
Це не означає, що “Захар Беркут” як фільм вийшов поганим. Зовсім ні. Навпаки, як на український продукт він просто-таки радує своєю високою якістю. Його на відміну від більшості сучасної української продукції можна дивитись без сорому перед друзями, навіть якщо ти в кімнаті один. Сюжет, хоча і доволі передбачуваний, динамічно розвивається і тримає в напруженні. Актори грають на пристойному рівні, як для західного кіно, і на незвично високому, як для сучасного українського. Окрема подяка за несамовиті краєвиди, які місцями своєю неземною красою перевершують справжні, ну бо створені за допомоги комп’ютерної графіки. Шаблонні рішення, на які я нарікав вище, приємно дивують своєю реалізацією, тому що зазвичай у нас навіть шаблони виходять криві і з покоцаними краями.
Приємно бачити Роберта Патріка на екрані в такій солідній ролі. Створений ним образ, хоча і відрізняється від книжного, і взагалі в фільмі відходить на другий план, все ж таки має свою приховану харизму. Не всім вдалося її розгледіти, дехто навіть вважає появу Роберта Патріка повним провалом, але я з цим не згоден. Він стримано і з гідністю зіграв гірського старійшину. Всі б провали у нас були такими.
По-справжньому демонічний образ вийшов у монгола Бурунди. І сама його поява з темряви і подальша поведінка безумовно переконували, що він тут найбільш грізний і крутий персонаж. А талісман з натяком на так звану росію додавав дуже потрібної для об’ємності персонажа іронії. Щоправда, невелика кількість реплік все ж таки зробили Бурунду більш карикатурним, ніж драматичним.
Натомість справді драматичним персонажем став Тугар Вовк у виконанні Томмі Фленагана. З усіх акторів у нього була найбільш складна роль через свою неоднозначність. Описати її словом зрадник було б занадто просто, хоча нам якраз це розуміння і намагалися нав’язати автори фільму. Натомість Томмі Фленаган зумів вийти за ці вузькі обмеження і показати зарозумілу, нахабну, але все ж людину, яка опинилась у дуже важкій ситуації. Лінії інших персонажів значно прямолінійніші і значно менш цікаві. Можливо, за виключенням персонажа на ім’я Богун, якого чудово зіграв Олівер Тревена. Там зразу не зрозуміло взагалі на чиєму він боці і взагалі справляє враження божевільного. Тільки згодом розкривається його історія, яка втім виявилася черговим голлівудським штампом. Але актор витягнув цю роль по-максимуму, створивши образ, який ідеально пасував би до бійця Запорізької Січі, якби вона існувала в 13-му віці.
Отже, для сучасного українського кінематографу “Захар Беркут” став однозначним проривом, який, нажаль, не породив велику кількість послідовників. Тим не менш, для усіх майбутніх фільмів він може служити взірцем для порівняння в плані якості реалізації. Як екранізація твору Івана Франка фільм “Захар Беркут” залишає бажати кращого. Не сумніваюсь, що в майбутньому українські кіномитці ще не раз спробують екранізувати “Захара Беркута”, тому що нинішній варіант залишає багато можливостей для вдосконалення. Нарешті, західний глядач справедливо оцінив фільм, як дуже посередній і не вартий уваги на фоні того різноманіття, що пропонує сучасний західний кінематограф. Але для нас “Захар Беркут” навіть в такому озахідненому варіанті став видатною подією. Я вважаю, що його безсумнівно варто подивитись кожному українцю.