Памфір

Дата публікації: 2023-09-30 09:45

Рік: 2022
Режисер: Дмитро Сухолиткий-Собчук,
Актори: Андрій Кирильчук, Іван Шаран, Ігор Данчук, Мирослав Маковійчук, Олександр Ярема, Олександр Яцентюк, Олена Хохлаткіна, Соломія Кирилова, Станіслав Потяк,
Тривалість: 1 год. 42 хв.
Кошторис: ₴ 39 800 000
Касові збори: ₴ 11 440 055
Рейтинг IMDB: 7,5 / 10

Фільм “Памфір” голосно прокотився про різноманітних фестивалях і на початку 2023-го року з’явився на екранах кінотеатрів, де теж мав успіх у глядачів. Стрічка є режисерським дебютом Дмитра Сухолиткого-Собчука. Вона мала такий широкий розголос, що було неймовірно цікаво перевірити, чи насправді вона цього варта чи буде як зі “Щедриком“.

Головний герой Леонід на прізвисько Памфір (Олександр Яцентюк) на свято Маланки повертається із заробітків до рідного села на кордоні з Румунією. Тут його чекає не тільки дружина Олена (Соломія Кирилова), близькі і дальні родичі, але й великий сюрприз, приготований сином Назаром (Станіслав Потяк). Через це Памфір вимушений знову зайнятись контрабандою і тим самим перетнув шлях великому місцевому кримінальному авторитету Оресту (Олександр Ярема).

Фільм я подивився з важким серцем. Попри всі його позитивні якості загальний настрій картини справляє гнітюче враження. Якби він не був видатною подією в сучасному українському кінематографі, а був знятий, наприклад, румунами, то я напевно протримався б максимум пів-години. Але я розумію, що “Памфір” треба було додивитись до кінця за будь-яких обставин. Ну і виявилося, що там є багато чого вартісного.

Отже, за що його варто подивитись? Реалістична атмосфера, яка без прикрас зображує похмуру і одночасно чаруючу буденність буковинського села. Операторська зйомка перетворює окремі сцени на витвори мистецтва. Підбір акторів та праця над персонажами – виняткові, враховуючи складність завдання, яке полягало на правдоподібному зображенні не тільки зовнішності, поведінки, але й вимови з використанням місцевого діалекту. Чудова акторська всіх, за рідким винятком, акторів. Загальна важливість і нетривіальність піднятої теми – боротьби за власне існування і майбутнє родини. Вже тільки ці елементи дозволяють зрозуміти, що перед нами непересічна, варта уваги подія.

Читати:  Люта нічка / Violent Night

Але “варта уваги” не означає “приємна, від якої ви отримаєте задоволення”. Передусім, це гнітюча безпросвітна атмосфера. Бувають кримінальні фільми, які за рахунок чорного гумору і динамічних подій цікаво дивитись. Тут же нічого з цього немає. Всі герої зціпивши зуби на свій спосіб борються за власне існування в атмосфері тотальної безвиході. Мені важко зрозуміти, як широкому глядачеві може зайти настільки похмуре кіно. Звісно, такий стиль теж має свого глядача, але мені важко уявити, що він міг приносити задоволення. І все ж я усвідомлюю, що це конкретно моє враження, і воно нічого не говорить про якість самого фільму.

По-друге, мені не сподобався сюжет. Попри намагання авторів додати до нього таємничість, вплітаючи різні історії з минулого Памфіра, сюжет фільму надто простий і навіть надуманий. Це не повний жах, але могло бути краще. По-третє, затягнутість деяких сцен. Враховуючи, що персонажі доволі нечітко розмовляють і не завжди вдається не те що зрозуміти, а просто почути, що вони говорять, то фокус на діалогах явно не було тим, чого вимагало це кіно. По-четверте, дерев’янисть сина Памфіра Назара. Розуміється, у них важки стосунки з батьком і він повинен був почуватися скутим, але мені не вдалося повірити в жодну дію Назара. На фоні нормальної акторської гри решти акторів, це сильно псувало враження. По-п’яте, (це претензія не до фільму, а до його позиціонування) свято Маланки тут згадується як чи не основне сюжетне тло, а насправді воно не грає жодної істотної ролі. До того ж в промо роликах велика увага приділялась сценам в маланковських костюмах, а в фільмі це були одні з найслабкіших моментів, що не могло не розчарувати.

Читати:  Довбуш

Фільм “Памфір” зазвичай сильно хвалять, зображуючи його ледь не ідеальним українським кіно. Це, звісно, не “Щедрик”, але і до ідеалу йому далеко, навіть якщо закрити очі на деякі некритичні моменти і на загальну специфічність фільму. “Памфір” має багато позитивних сторін, які обов’язково треба цінувати і розвивати в наступних українських фільмах. Одночасно, не можна замикати очі на відверті недоліки, роблячи вигляд, що маємо найкращий український фільм всіх часів, як це роблять деякі оглядачі. Той же “Люксембург, Люксембург” є об’єктивно більш якісним продуктом практично по кожному параметру, окрім акторського складу і карпатських гір (тут важко щось протиставити). Цікаво, що в обох фільмах нарешті відбувся відхід від ненатуральної літературної мови персонажів, які нарешті заговорили так, як говорять люди в житті. Сподіваюсь, це стане новим трендом.

Я не можу рекомендувати дивитись “Памфір” нікому, окрім спеціалістів з кіно. На мене він справив гнітюче враження, і я не хочу, щоб вас він теж розчарував. Якщо тільки ви не любитель депресивних стрічок, і готові насолоджуватись позитивними моментами “Памфіра” попри його загальну безрадісність.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *