Дата публікації: 2023-11-16 12:00
Рік: 1982
Жанри: бойовик,
Режисер: Тед Котчефф,
Актори: Білл КакКіні, Браян Деннегі, Джек Старрет, Річард Кренна, Сільвестр Сталлоне,
Країна: США,
Тривалість: 1 год. 33 хв.
Кошторис: $ 15 000 000
Касові збори: $ 125 212 904
Рейтинг IMDB: 7,7 / 10
“Візьми цеглину, ні, пів-цеглини! І без збитого гелікоптера не повертайся!” – анекдот.
“Я не прийшов рятувати Рембо від вас, я прийшов рятувати вас від Рембо”, – полковник Траутман.
Тізл: “Ви хочете сказати мені, що 200 наших людей проти вашого хлопця – це безпрограшна ситуація для нас?”
Траутман: “Коли ви посилаєте стільки людей, не забувайте про одну річ.”
Тізл: “Яку?”
Траутман: “Хороший запас мішків для трупів.”
“Нічого не закінчено! Нічого! Ти не можеш це просто взяти і вимкнути!” – Рембо.
“Рембо: перша кров” – американський екшн-фільм 1982-го року з Сільвестром Сталлоне в головній ролі. Фільм було знято за однойменною книгою Девіда Морелла, але сюжет і головний персонаж в екранізації були суттєво змінені. “Рембо: перша кров” став перший великим успіхом Сільвестра Сталлоне поза франшизою “Роккі”. При бюджеті 15 мільйонів доларів касові збори склали більш як 125 мільйонів доларів. А персонаж Рембо став найбільш впізнаваним героєм бойовиків 80-х років.
Сюжет обертається навколо ветерана в’єтнамської війни Джона Рембо, який не може знайти себе в цивільному житті. Він мандрує Америкою в пошуках їжі та випадкової праці поки не потрапляє до маленького гірського містечка Гоуп, що в перекладі з англійської означає “надія”. Шериф випадково зустрічає Рембо на околиці міста і, користаючись своєю владою, забороняє тому входити до міста. Мовляв, від таких, як Рембо самі неприємності, до того ж містечко тихе і Рембо тут було б нудно. Але Рембо не звик, щоб з ним розмовляли як зі сміттям, ігнорує шерифа і, в результаті, його заарештовують. Але навіть в поліційній дільниці він не хоче співпрацювати та наражається на насилля з боку місцевих царків. Через це Рембо згадує свої страждання у в’єтнамському полоні, його кров закипає, він легко порається з десятком поліціянтів та втікає в гори. Після цього починається довге полювання на колишнього зеленого берета, якого спочатку ніхто не хоче сприймати серйозно, а потім сильно шкодує.
Перший раз я подивився “Рембо” в 1990-му році, совок вже загинався і сучасне кіно з “Загніваючого Заходу” показували в центральному кінотеатрі Харкова під назвою “Україна”. Це був рідкісний випадок насолодитись справді якісним фільмом на великому екрані. Альтернативою були відеосалони, в яких десяток людей в кімнаті за квиток в один рубль дивився записаний на відеокасеті фільм по телевізору. Пару тижнів потому я ще раз поїхав до “України” на “Рембо”. А наступного разу Джона Рембо на великому екрані я бачив тільки у 2019-му році.
Перший “Рембо” один з тих фільмів, які я дивлюся знову і знову. Як на мій смак, то він майже ідеальний в плані атмосфери та сюжету. В основі лежить боротьба за справедливість, яку кожен з героїв розуміє по своєму, і хоча, безумовно, вболіваєш за Рембо, він не є чітко позитивним персонажем. Але він і не примітивний психопат, яким його описав у своїй книзі Девід Морелл. Сільвестр Сталлоне зробив з Рембо неочікувано глибокого персонажа, що загубився в цьому світі і якого мирне життя відштовхує від себе. Окрім цього, події на екрані розвиваються динамічно, слідують чіткій і зрозумілій логіці та закінчуються грандіозним фіналом. В цьому сенсі “Рембо” вписується в міфологічну структуру оповідання, розроблену Крістофером Воґлером, тобто його сюжет підпорядкований визначеній наперед структурі оповідання, а головні персонажі належать до конкретних архетипів. На практиці це означає, що глядачу легко сприймати такий фільм, оскільки описана в ньому історія схожа на стародавні міфи, до яких ми всі звикли з дитинства.
Фільми про “Рембо” мають репутацію бойовиків, такого собі бездумного мочилова, коли головний герой на різні способи знищує десятки поганих хлопців. Це вірно для “Рембо 2” і “Рембо 3”, але зовсім інший акцент має “Рембо 1”. Цей фільм значно більше схожий на попередні фільми Сталлоне “Роккі” та “Роккі 2”, тільки що тут головний герой практично не розмовляє, але так само за допомоги сили бореться за визнання суспільства. Такий підхід був принциповим для Сільвестра Сталлоне і тому в фільмі ми не бачимо жодного прямого вбивства вчиненого Джоном Рембо. В наступні роки індустрія бойовиків розквітне і все зміниться: Сталлоне зі Шварценеггером будуть змагатися хто з них вб’є найбільше ворогів на екрані.
Окрім драматизму ситуації основну насолоду отримуєш від того, як Рембо вдається виживати в суперважкій ситуації. Він і звільняється з дільниці, і мчить на мопеді по горах, і вміло маскуючись виводить з ладу поліціянтів в лісі, і стрибає з гори, і зашиває руку, і збиває гелікоптер, і виживає в закинутій шахті, і викрадає вантажівку і перехитрує шерифа в офісі. Рембо демонструє такі навички виживання, від яких просто шаленієш. І при цьому, знову таки, цей екшн містить дуже мало крові. Єдиний труп, який нам показують великим планом, належить бовдуру, що загинув через власну необережність.
Кінцівка фільму є найдраматичнішим моментом фільму. Саме тоді Рембо вибухає промовою у відповідь на вмовляння полковника Траутмана здатися. “Нічого не закінчено!” стало однією з найвідоміших фраз в історії кіно і, якщо замислитись, то без цієї промови враження від фільму були б зовсім іншими. А вони і могли бути іншими, оскільки продюсери хотіли зовсім іншого закінчення. В альтернативній кінцівці полковник Траутман тримає в руці пістолет, а Рембо наставляє ствол собі в чоло і натискає гачок, таким чином закінчуючи страждання людини, яка після війни не змогла знайти себе в мирному житті. І це була не просто ідея, така кінцівка була знята. На щастя зусилля Сталлоне та погане сприйняття такого розвитку подій в попередньому показі змусили випустити фільм з тією кінцівкою, яку ми знаємо.
Парадоксально, кінцівка фільму, як показала історія, зіграла протилежну роль, ніж та, з якою вона задумувалась. Ідея Сталлона була в тому, щоб показати непристосованість ветеранів війни до мирного життя і змусити суспільство активніше допомагати їм інтегруватися. Натомість люди вирішили, що подібні психологічні проблеми є типовими для колишніх солдатів і до них треба ставитись відповідно. Насправді ж, статистика показує, що менш як 10% людей страждають на подібні речі, а більшість спокійно повертається до мирного життя. Здається, українське суспільство теж поділяє цю хибну думку, судячи з постійних розмов про психологічні проблеми ветеранів після повернення з фронту.
Перша редакція фільму була довжиною в 3 години і настільки не подобалась Сільвестру Сталлоне, що він хотів знищити всі плівки. Натомість фільм скоротили у два рази, викинувши купу сцен, зокрема тих, в яких Джон Рембо багато розмовляє. Саме тому він такий мовчазний в фінальній версії, а більшість розмов ведеться рештою персонажів. Але разом з тим, викинули і дуже важливу інформацію про шерифа Тізла. Виявляється, він був ветераном корейської війни, і його неприязнь до Рембо була зумовлена тим, що всю увагу суспільство приділяло війні у В’єтнамі, а про таких як Тізл і думати забули. Погодьтесь, це суттєво змінює баланс сил в плані на чиєму боці правда.
У фільмі є один огидний момент, про який я дізнався перед написанням цього огляду і який мене надзвичайно неприємно вразив. Йдеться про сцену в печері, коли на Рембо нібито залазять щури, а він скидає їх із себе в воду. При тому видно, що десятки щурів насправді намагаються вибратися з води і врятуватися від неї на мокрих стінах. У фільмі щури виглядають як дикі неприємні тварини, а насправді це були білі лабораторні щури пофарбовані в темно-коричневий колір. Раніше я думав, що на зніманні про щурів хоча б мінімально подбали, а те, що Рембо здирає з себе та жбурляє, було штучним атрибутом. А потім я вичитав, як насправді поводились зі щурами на зніманні. Зокрема, за даними асоціації Американської Гуманності (American Humane), щурів вбивали різними способами, їх “спалювали актори” та “розчавлювали та жбурляли об стіну”… У себе вдома ми тримаємо домашніх щурів та майже щотижня возимо декого з них до ветеринара. Важко передати відчай, який відчуваєш, коли тваринка хворіє і помирає, а ти нічого не можеш вдіяти. Мені важко уявити наскільки гнилою людиною треба бути, щоб свідомо мучити та вбивати беззахисних тваринок. І тепер треба якось зуміти примиритись з цим жахливим знанням про улюблений фільм. Не знаю, чи вдасться.
Не хотілося закінчувати на такій сумній ноті, але я не знаю перекреслює нелюдське поводження з тваринами кінокласику чи ні. Фільм “Рембо: перша кров”, безумовно, видатний для історії та цікавий для оглядання. Але дивитися його чи ні вирішуйте самі.