Легко розгубитися в морі аргументів за і проти скасування російських митців. Ті, хто забороняє, пояснює свої дії тим, що в Росії всі причетні до війни. А ті, хто виступає проти заборони, говорить, що більшість хоче миру і вказує на окремих представників “великої російської культури”. Ще й називає ідіотами тих, хто наважується вважати інакше.
Мені ж здається, що найкращим аргументом є масовість явища. На одного Макаревича Росія народжує 100 Прілєпіних і з цим треба рахуватися. Не можна прикриватися Чайковським, як це робить зірка фільму “Меню” Ральф Файнс, і тим самим захищати всіх російських митців. Так само окремих російських людожерів, які влаштували в зруйнованому Маріуполі фестиваль фантастики, не можна розглядати в якості доказу злочинної сутності всієї популяції. Але коли бачиш сотні підписів російських письменників, поетів, перекладачів, драматургів, бардів і, нарешті, просто членів спілки письменників РФ, то сумнівів на чиєму боці знаходиться більшість російських митців не виникає.
На початку “спеціальної військової операції” російська “літературна газета” опублікувала відкрите звернення письменників РФ, яке встигли підписати 500 митців, після чого збір підписів припинився. Дуже цікаво було б побачити скільки імен з’явилося б під зверненням, якби збір штучно не обмежили. Сумніваюся, що їх змушували підписувати це людожерське звернення, витримане в дусі “у нас не було вибору, ми повинні захищати велику російську культуру”. Скоріше за все, вони дійсно свято вірять в хрінь, яку підписали.
Зокрема, там містяться такі зразки філософської думки:
Спеціальна військова операція, яка зараз проходить на Донбасі та деяких частинах України, назрівала давно. Захід не залишав спроб так чи інакше вразити Росію, очорнити її і зрештою розчленувати. Цьому є численні свідчення: від розсекречених військових планів НАТО щодо знищення Росії та постійних нагромаджень брехні американськими телеканалами до фізичного усунення людей, що виступили проти фашистської ідеології в Україні.
Росію часто призначали винуватцем того, у чому винні були інші. Велич нашої культури, армії, духу сприймалося як те, з чим треба покінчити. Чого тільки варта заборона концертів Валерія Гергієва та Дениса Мацуєва у Нью-Йорку…
А що було б, якби не почалася військова операція? Продовжили б свої людожерські марші Києвом бандерівці, вбивали б українських журналістів, так і сиділи б за в’язницями вчителя російської мови, залишилися б безкарними злодіяння тих, хто в Одесі спалював людей живцем, переймаючи тактику гітлерівців, повисла б над Росією брудна бомба!
Цікаво було б подивитися на обличчя Ральфа Файнса, якби йому в обличчя розповіли, що його Захід настільки сильно заздрить величі російської культури, що неодмінно хоче з нею покінчити. Сумніваюсь, що його артистична душа витримала б подібні обвинувачення. Шкода, що ніхто ніколи йому цього не скаже, адже він не спілкується з типовими представниками російської культури, вважаючи своє коло спілкування цілком репрезентативним. А було б цікаво подивитися на уявний фестиваль російського мистецтва десь в Лондоні, на якому зібрались би підписанти згаданого вище звернення. Це була б найкраща реклама справжньої російської культури, після якої, впевнений, навіть Ральф Файнс припинив би називати ідіотами тих, хто не хоче бачити представників фашистської Росії у себе вдома.