Дата публікації: 2024-11-02 06:13
Рік: 1978
Жанри: горрор,
Режисер: Джон Карпентер,
Актори: Джеймі Лі Кертіс, Дональд Плезенс, Нік Касл,
Країна: США,
Тривалість: 1 год. 31 хв.
Кошторис: $ 325 000
Касові збори: $ 70 000 000
Рейтинг IMDB: 7,7 / 10
Фільм “Гелловін” Джона Карпентера, знятий у 1978 році, давно став культовою класикою, яка не просто вразила публіку, а й визначила новий напрямок у жанрі горрор. Без сумніву. До того ж при надзвичайно скромному бюджету в 300 тисяч доларів фільм зібрав цілих 70 мільйонів. Але про все це можна прочитати на будь-якій Вікіпедії. Натомість спробую поділитися власними враженнями від перегляду.
Сюжет
Події “Гелловіна” розгортаються у невеличкому містечку Геддонфілд, де напередодні свята з’являється тінь зі страхітливим минулим. Майкл Маєрс (Нік Касл) — серійний вбивця, який утік із психіатричної лікарні, повертається на вулиці міста, де колись скоїв свій перший злочин. Головними героями, які стають на шляху цього зла, є юна студентка Лорі Строуд (Джеймі Лі Кертіс) і лікар Сем Луміс (Дональд Плезенс), який довго намагався утримати Майкла від чергової кровожерної атаки.
Враження
Режисер Джон Карпентер явно поставив не вишукані діалоги чи дорогі візуальні ефекти — їх тут майже немає, а те, що є, виглядає доволі примітивно з сьогоднішньої точки зору. Однак саме стильна режисура, тривожна атмосфера й музика, що лякає своєю повторюваністю, створюють відчуття занурення. Доречі, музику до фільму сам Джон Карпентер і написав. Це особливий жанровий підхід, коли більше боїшся того, що може статися, ніж того, що насправді відбувається на екрані. Через це іноді було страшнувато, але не так, щоб сильно.
Окремо цікаво було побачити Джеймі Лі Кертіс у її ранній ролі. Хоч вона ще зовсім юна і не демонструє чогось приголомшливого, її гра все ж виділяється на тлі інших. Навіть її невпевненість виглядає природно, додаючи персонажу особливого шарму. Тут їй ще далеко до своїх найкращих ролей в “Правдивій брехні” чи “Ножах наголо”, але спостерігати за її грою все одно цікаво.
Ще складалося враження, що іноді сцени на екрані були лише символами справжніх подій. Наприклад, сцена, де Майкл Маєрс втікає з лікарні, нагадує скоріше театральний фарс. Персонажі поводяться так, ніби навмисно дають йому втекти і не розуміють, що робити в найпростішій ситуації — їхня поведінка така наївна, що просто дивує. І не тільки під час втечі, а й у багатьох інших моментах фільму персонажі поводяться або абсолютно безпечно, коли небезпека поруч, або просто роблять такі речі, що розводиш руками: “Як так можна?”.
Більшість діалогів, особливо між молодими персонажами, залишає таке ж враження наївної шаблонності. Навіть досвідчені актори навряд чи б змогли витягнути щось гідне уваги з цих незграбних фраз, а в устах початківців це звучало, як місцева самодіяльність. На щастя, загальна атмосфера фільму дивним чином суттєво зменшувала негативне враження. Я розумів, що це не Шекспір, але як символ майбутньої небезпеки це було навіть ок.
Висновок
“Гелловін” без сумніву викликає повагу своїми заслугами перед жанром. Також його цікаво було подивитися, щоб краще зрозуміти як розвився жанр жахів та побачити молоду Джеймі Лі Кертіс. Але, віддавши шану класиці, не можу не відзначити, що багато епізодів виглядають так само наївно, як виглядали б лялькові декорації на сцені. Тому зараз він скоріше може викликати цікавість з дослідницької точки зору, а не художньої.