Дата публікації: 2024-11-09 01:36
Рік: 2024
Жанри: бойовик, драма, трилер,
Режисер: Алекс Ґарленд,
Актори: Вагнер Моура, Кейлі Спейні, Кірстен Данст, Нік Офферман, Стівен Гендерсон,
Країна: Великобританія, США,
Тривалість: 1 год. 49 хв.
Кошторис: $ 50 000 000
Касові збори: $ 126 185 957
Рейтинг IMDB: 7,0 / 10
“Повстання Штатів” – дуже дивний фільм, який може справити враження тільки на американців, яким страшно побачити війну у себе вдома. Також він свідчить про те, що автори фільму гадки не мають про що говорять.
Зображення війни тут абсолютно нереалістичне. Це просто набір непов’язаних між собою сцен немов переходиш від одного атракціону до іншого в парку розваг. Кожна сцена показує жорстокість війни з трохи іншого боку і ніяк не пов’язана з попередньою. Як тут не згадати наш рідний “Щедрик”, знятий за частину відсотка кошторису “Повстання Штатів” (50 мільйонів доларів). Звісно, теоретично в такому підході немає нічого поганого, якщо головною метою було не розповісти історію, а показати жахи війни. Але проблема в тому, що ніякої війни там теж немає.
Натомість є незрозумілий хаос, коли хтось воює з кимось. Тобто на папері зрозуміло, бо за сценарієм президент штатів порушив конституцію і пішов на третій термін, що викликало спротив з боку альянсу синьої Каліфорнії та червоного Техасу (абсурд? абсурд!) І тепер “Західні Сили” йдуть на Вашингтон, щоб покарати порушника закону в Білому Домі. Але це все теорія. На екрані є ізольовані епізоди насилля, від яких завжди можна втекти до містечка, де жодної війни немає, а по дорозі насолодитись мальовничими краєвидами без жодної ознаки не те що війни, а присутності людини.
Всі ці ретельно зняті картинки з екранного життя зірок Голлівуду різко контрастують зі справжніми воєнними новинами, які ми бачимо щодня. В них немає нічого справжнього.
Фільм “Повстання Штатів” є духовним продовженням іншої фантазії на тему громадянської війни в США фільму “Ілюзія безпеки“. Таке ж саме послідовне вперте нерозуміння реальності, розраховане на переляканого глядача. Або ж автори насправді настільки погано думають про американців, вважаючи, що всі перелякаються, сядуть по своїх будинках і будуть мовчки чекати поки хтось інший вирішить за них всі проблеми. Звісно, частина реальних людей так і поводиться, але в цих фільмах так поводяться практично всі.
Нам показують головних героїв, випадкових персонажів, одного з яких грає чудовий актор Джессі Племонс. Але загалом людей на екрані майже ніде немає. Зовсім як після зомбі апокаліпсису, коли залишились окремі осередки виживших людей розумних. Величезні і густонаселені штати раптом перетворюються не майже безлюдну пустелю, де кожний сам за себе. Де тут реалізм?
Про героїв взагалі хочеться промовчати. Серед них можна знайти цікавих персонажів, а як група вони демонструють повний брак фантазії. Кожному персонажу відведена чітка роль, які ми бачили сотні разів, і з перших хвилин можемо передбачити їхню долю.
1) Досвідчена і похмура журналістка, яка знає, що все погано;
2) Її крутий напарник, який знає значно менше, але от зараз всім покаже;
3) Наївна і дууууже вперта дівчина, яка взагалі нічого не знає, але вчиться виключно на власних граблях;
4) Ветеран журналістського цеху, знання якого давно перетворились на мудрість, надто старий для всього цього лайна, але якому конче треба виконати останнє завдання.
А далі як по маслу: ветеран не встигає виконати завдання, крутий напарник ламається, наївна дівчина по-дурному ризикує життям, досвідчена і похмура журналістка її рятує і помирає в процесі. Цю банальщину не рятують навіть непогані актори. В окремих сценах за ними можна із задоволенням спостерігати, та наприкінці штучність їхніх персонажів починає лізти з усіх щілин.
Добре, можливо, головним наміром фільму “Повстання Штатів” було показати нюанси журналістської праці під час війни. Так і цей аспект, показаний надто схематично, може справити враження тільки на наївних глядачів. Мені було важко повірити, що всі ці люди є журналістами, попри старомодні плівкові камери, які повинні переконувати в їхньому високому професіоналізмі. Там нічого не пасує, починаючи з явного нерозуміння принципу вибору ракурсу, закінчуючи біганням серед перестрілки без шоломів та бронежилетів. Ви хотіли показати страхи праці воєнного журналіста? Мені було б страшно дивитися як вони працюють на мирному будівництві.
Ну а фінальна сцена взяти просто з супергеройського фільму. Ще хвилина і з’явиться Бетмен на своєму бетмобілі. Але він не з’являється. Немає ані бетмобілю, ані дронів, ані будь-яких інших просунутих технологій. Війна ведеться виключно танками і піхотою. А гелікоптери потрібні тільки щоб гарно літати строєм. Невелика група українських військ легко б захопила всі ці ваші безкрайні штати, якби вони насправді так воювали.
Весь фільм “Повстання штатів” – одне велике зізнання його авторів в тому, що вони вважають себе та своїх співвітчизників невдалими. В фільмі ніхто не самоорганізується, бо всі сповідують принцип “моя хата з краю”. Людяність зникає при найменшій можливості проявити жорстокість і відчути безкарність. Мабуть, важко жити з такими думками в голові. Але не варто заражати ними ні в чому не винних глядачів.