Питання коли і як з’явилася українська мова, чи насправді вона нічим не відрізнялася від російської до 13-го століття (в’путін), чи зіпсували поляки староруську мову і так народилось “малоруськоє нарєчіє” (м’ламаносов) та чи австрійський генштаб вигадав українців і українську мову (як не дивно, знову в’путін) є не тільки дуже цікавими, але й болюче актуальними.
Найкраще в цьому допомагають праці професійних філологів та вивчення першоджерел. Тому зараз я читаю “Історію української літератури” Дмитра Чижевського (і всім дуже рекомендую). Його книга містить не тільки величезний лінгво-історичний аналіз українських текстів, починаючи з найдавніших давен, але й рясніє чудово підібраними цитатами. Одним недоліком наведених цитат є те, що іноді вони наводяться частково або повністю в перекладі на сучасну українську мову. Але на щастя у нас є сайт Ізборник, існуванню якого я не можу натішитись. Майже кожен текст наведений Чижевським доступний на Ізборнику в його оригінальному написанні, і на власні очі можна переконатись в “українськості” його мови.
Я вже згадував староукраїнського поета Климентія Зиновієва, який писав староукраїнською літературною мовою з великим впливом народної української, церковнослов’янської та польської мов. За цим посиланням можна познайомитись з його віршом про ткачів, мова якого вважається сильно наближеною до народної української, і оцінити як звучала ця версія літературної української 300+ років тому.
Але зараз я хочу поділитися його рядками, з великою кількістю польських слів. Ці слова пізніше згадуються в списку застарілих українських слів, і деякі навіть присутні в словнику Гринченка. Я не філолог, але мені видається сумнівним, що це ми можемо називати більшість з цих слів старими українськими.
Наприклад, слово “барзо”. Воно є у Климентія Зиновієва, присутнє в словнику Грінченка, але одночасно воно не тільки прийшло до української мови з польської, але й широкого використовується в польській мові прямо зараз. Чи має воно право називатися “староукраїнським”? Мені його поява більше нагадує вживання в сучасній українській мові різноманітних іншомовних слів за певних обставин. Якщо ми знаємо специфіку аудиторії, то можемо легко перейти на жаргон, сленг, які по суті є суржиком – домішком до української мови іншомовних слів. Такі процеси були завжди і нічого неприродного в цьому немає.
В ситуації з Климентієм Зиновієвим, видається, що велика кількість полонізмів у вірші “до чительніков” була зумовлена аудиторією, до якої він звертався. Якщо про побутові професії він писав близькою до цих професій мовою (староукраїнською), то звертаючись до читачів, він, мабуть, враховував, що це люди з освітою, отже володіють польською мовою. Тому і не цурався вживати близьку їм лексику. А можливо, це було свого роду підлабузництво, щоб його скоріше прийняли за свого, “вчоного”.
Але того не знаю, тому пропоную почитати оригінал тексту вірша-передмови “до чительніков”. Нагадую, що читати треба з українською вимовою, що різниця між літерами “і” та “и” не була така сильна, як зараз, і що літера “Ђ” у нас читалась, як “і”.
До чту́щы(х) написа́лε(м) си́ε прошέніε:
і́жъ бы мнЂ дарова́ли прощέніε.
А ба(р)зЂ(и) прм(д)рости всяко(и) навчо́ныε:
а хоча(и) и в наука(х) про́сты(х) цвЂчо́ныε.
Кто̀ вЂршопи́сεцъ з(ъ)во́ли(т) си́ю кни́гу чита́т(ъ):
то гдε ма́ло омы́лно(ст) взры(т) нε ра(ч) дывова́т(ъ).
Бо індЂ и нε равно сы(л)лявъ доклада́лεмъ:
εдна(к) імъ прили́чностε(и) бо(л)шε(и) поклада́лε(м).
Можε(т) и сызо́ра гдὲ зна(и)тѝ розε(р)ванна:
та(к)жε и катε(н)ціA гдε ко(л)вεкъ нεра́вна. /195/
Кгды (ж) ла(т)во сA чл̃къ ско(р)бны(и) помыля́εтъ:
хо(ч) знаε(т) в чε(мъ) и сылу, тако(ж) похыбляεтъ.
Понεва(ж) всякому, ско(р)бъ спосо(б) о(д)і(и)му́εтъ:
а бл̃гофо(р)ту(н)ному до́вцЂпъ услугу́εтъ.
I а́зъ пишущи в розныхъ мЂсца(х), омыля́лε(мъ):
жε споко(и)ного мЂсца на тоε нε ма́лεмъ.
I хочъ мала кни(ж)ка, рокъ два ко(н)поновалε(мъ):
іжъ що дε(н) прε(ш)коды в то(м) за(в)шε дознава́лε(мъ).
Ажъ поку(л) ωскудЂвши(и) смы(с)лъ, мо(г)лъ то ко(н)чи́ти:
а а́щε (б) нε та(к), могло (б) бо(л)шъ сA разшыри́ти.
Прεто̀ всякаго чи́на, до но́гъ сA каса́ю:
а zа кни́гу ту, ω(т) всЂхъ прощε(н) бы(т) жεла́ю
Я вибрав кілька слів, які сьогодні зрозуміє будь-який поляк:
Барзо – дуже (тут, схоже, українізована форма “барзиї” – великі); цвічониє – натреновані; омильность – помилки; сизор – ножик; гдє колвєк – де-небудь; похибляєть – помиляється; понєваж – оскільки; довціп – дотепність.
Окрім польської лексики тут присутнє і польське словотворення, якого немає в більшості інших віршів:
сы(л)лявъ доклада́лεмъ – докладав зусиль – закінчення “ем” означає, що це перша особа (я докладалем; ти докладалеш; він докладав) і в сучасній українській мові не використовується на відміну від польської мови;
споко(и)ного мЂсца на тоε нε ма́лεмъ – спокійного місця на то не мав (я) – знову те ж саме закінчення “ем”.
Мені здається, що це не що інше, як суржик, оскільки наведені слова і словотворення не збагачують українську мову новими поняттями, а просто заміняють існуючі українські відповідники.
Але Климентій Зиновіїв не перший і не останній носій українсько-польського суржика. У того ж Чижевського я дізнався про пригодницьку повість “Про Петра Золоті Ключі“, яку приблизно в 1660-му році переклали староукраїнською мовою. Переклали з польського перекладу французького оригіналу. І тут полонізмів ще більше, ніж у Климентія. Оцініть самі.
В кролевст†француском было зацне ксіонже на имя Волфанг, а жона его Петронельля, сестра кролевой француской, з котрою мЂл едного сына именем Петра, котрий был барзо охотный ку справам рицерским, нЂ о чим иншим мислил, тилко завше около шермЂрства, гонитв и риштунку рицерского. Видячи отец природу сыновску, справил зацний банкет и просил их, бы з них котріе молодіе допомогли… а по обЂдЂ на мЂсце назначеное виходили, где зараз Петр грабя пЂрвший… слави и мензства своего доказал, що видячи всЂ барзе его хвалили…
Якби я вибирав характерні для польської мови слова і словоформи, то довелося б переписати майже весь текст. В наступних параграфах ситуація не краще.
Петр грабя, слышачи, рад был и готовая ся собЂ также на гонитву; казал два ключи злотіе барзо форемне 5 на свой гельм уробити, аби так меже иним рицерством на дворЂ кролевском снаднЂй 6 бы могл познан быти. И гди час прийшол назначений гонитвам, вставши рано, ишол до косціола оглядати кроля з кролевою и кролевною и потим приготовавшися, гди юж з’изд был розних рицеров пред двор кролевский, где юж крол зе всЂм двором вийшли и кролева з кролевною и всЂм францЂмиром, приглядаючися гонитвам.
Сумніваюсь, що сучасний українець, який не знає польської мови, міг би легко прочитати цей текст. Сучасні поляки, до речі, теж цього не змогли б зробити, але з іншої причини – чужі букви та яка-неяка українська форма цього тексту.
Загалом, дуже цікаво було дізнатись про існування такого варіанту української мови. Можна побавитись фантазіями на тему, якою була б українська мова, якби Українські землі не були поділені між Річчю Посполитою (а пізніше Австро-Угорською Імперією) і московською імперією. Вона, напевно, повністю була б або максимально наближена до російської мови (як це майже зробили в совку), або “розвинулася” б до повного злиття з польською.
І тепер, дивлячись на сучасну українську мову та на наведені вище приклади, треба мати дуже потужну уяву, щоб стверджувати, що українська мова – це зіпсута поляками староруська. Українська і польська мова, безсумнівно, навзаєм збагатились, але кількість полонізмів в українській і кількість українізмів в польській (так, ми теж “попсували” полякам їх рідну мову), абсолютно недостатня для такого сміливого твердження. А от якби ми зараз писали, як перекладач “Петра Золоті Ключи”, то довелося б визнати свою повну зіпсутість.
Я продовжу досліджувати різноманітні питання, пов’язані з історією української мови (яка виявляється є неймовірно захоплюючою), а вам дякую за увагу і прошу ділитися думками від прочитаного.