В пошуках української літератури звернувся до теми наукової фантастики початку минулого століття. Колись давно я зачитувався Бєляєвим – він добре сприймався на фоні Жуля Верна і Герберта Веллса, навіть попри заідеологізованість творів. Фантастично-казкові технології, пошук справедливості для звичайної людини – це приваблювало. Пізніше виявилося, що підходити до подібної літератури треба обережно, враховувати реалії, в яких вона створювалася, інакше можна попастися на гачок пропаганди.
Українці – народ творчий, подумав я, і він не міг не залишити свого сліду в цій області. За звичкою пішов шукати. З першого набігу багато знайти не вдалося, але багато і не треба. Для початку записав собі імена двох авторів:
- Юрія Смолича, що творив в окупованій радянській Україні і окрім власне літературної творчості увійшов в історію, як донощик на Олександра Довженка; збираюся прочитати його детективно-фантастичний роман «Господарство доктора Гальванеску»
- Володимира Винниченка – імʼя відоме мені з давніх-давен, але як політика, а не автора фантастичних творів. З окупаційною владою співпрацювати він не хотів і писав в еміграції. Не дуже зрозуміло, чому за таких обставин його найвідоміший фантастичний роман «Сонячна машина» друкували в 20-х роках в УРСР. Більш логічною є заборона на друк, започаткована в 30-х і триваюча до 1989 року. Почитаю-подивлюся.