Три кити “величі” російської культури

Якщо ви російськомовний українець, то перехід на українську мову може бути важким для вас через впевненість у обмеженості української культури у порівнянні із російською. Звичайно, публічно ви у цьому ніколи не зізнаєтеся, але будьмо чесні із самими собою. Багато хто так почувається, і ми повинні мати чітку відповідь на питання правда це чи ні. Інакше цей комплекс меншовартості залишиться з нами назавжди і обов’язково колись наробить біди.

Давайте всі разом пошукаємо відповіді. Можливо ви її вже маєте. Можливо у вас є переконання, але немає чітких підтверджень. Можливо ви про це навіть не замислювалися. Сподіваюся, що цей запис заохотить вас до цього. В будь-якому разі, поки українське суспільство не розмовляє українською це питання буде актуальним. Я ж із свого боку продовжу викладати свої думки в сподіванні, що вони будуть комусь корисними.

 

Звідки взагалі виникає уявлення про перевагу російської культури над українською? 

 

Вважаю, що із великої кількості російськомовного вмісту і поширеності російської мови в світі. Саме це, на мою думку, є першопричиною всієї «величі». Нобелівські премії з літератури, балет та видатні науковці є лише наслідком цього. Вони були відзначені світом не через свою російськість, а тому що російськомовного в світі настільки багато, що його не можливо було оминути. Як і вміст будь-якою іншою мовою він має різну якість – тони макулатури, яку ніхто не читав, нікуди не поділися, та вони створювали необхідний для величі обʼєм. Було б дивно, щоб при такій кількості вмісту російська культура так і не спромоглася на створення чогось видатного. Отже, підстави вважати її великою існують, але не переконують в перевазі над іншими культурами. Я кажу не тільки про українську, але й польську, фінську, грузинську, чеську та будь-яку іншу культуру із меншою кількістю носіїв цієї культури.

 

Щоб зрозуміти звідки взялася ця перевага російської культури треба подивитися, що саме ми вважаємо російською культурою. 

 

Зазвичай це все пов’язане з Росією і російською мовою. Ми дуже легко сприймаємо ярлики, повішені на відомих людях, не вдаючися в історію цих ярликів. Просто знаємо що такий-то і такий-то є «видатним російським» письменником, художником, вченим. Коли справа стосується України ми можемо заглибитися, дослідити походження та поміняти ярлик на «російський діяч українського походження», «російсько-український діяч» або категоричне «український діяч». Та при цьому ми мало що знаємо про російських діячів польського, фінського, татарського, німецького і навіть французького походження, залишаючи у своїй памʼяті на них ярлик «російський діяч». 

Читати:  Примарна велич російської літератури

 

Ми боремося з ярликами “російський діяч” без координації з іншими народами і тому програємо. Брила російської культури залишається незрівнянно більшою за українську, бо ми дивимося на неї і відбиваємо від неї шматки тільки з одного боку. Уявіть наскільки ефективнішою була б праця по демонтажу російською культури, якби всі народи разом прийшли і замінили «російські» ярлики на справжні, свої власні. Я не переконаний, що російська культура не зменшилася б до розмірів середньоєвропейської культури.

 

Звідки ж з’явилися російські ярлики на відомих діячах? 

 

Частина з них є безумовно чесними (наскільки це можливо в Росії) – людина там народилася, має російську національність (що б це не значило) і російська є її рідною мовою. Не буду таких чіпати. 

 

Окрім них ярлик «російський діяч» автоматично отримали ще й і всі мешканці Російської Імперії та СРСР. Зручним для просування цього наративу є вищезгаданий винахід доповнення «якогось там походження» – він нібито визнає неросійськість діяча, вибиваючи національний аргумент із рук противників такого ярлика. При тому сам ярлик «російський діяч» залишається на місці і його дуже важко позбутися, навіть якщо ти все життя боровся за культуру і свободу власного поневоленого народу. Згадаймо нашого Тараса Григоровича Шевченка. Навіть на нього росіяни продовжують чіпляти ярлик «російський письменник».

Ще до російської культури приписують те, що ніколи не було частиною Росії і відповідно її культури. Тут росіяни крадуть вже не в сучасників, а у історії. Крадіжка культури і історії Руси та Гетьманської України є найбільш мерзотним прикладом. Нажаль це стосувалося не тільки нас. Грузинського поета Шота Руставелі ми теж сприймає через призму російськості, тому що Грузія свого часу була завойована Росією, а потім стала частиною СРСР. Сам Руставелі був би дуже сильно здивований тим, що він має якийсь стосунок до дикунів із північних болот, де в його часи не ступала нога культурної людини. 

Читати:  Покуття. Російська культурна експансія. Твоя підпільна гуманітарка

 

Якщо акуратно відрізати ще й цей величезний пласт від «великої російської культури», то вона почне танути на очах.

 

Та навіть це не все. Згадаймо термін «мова міжнаціонального спілкування» і його вплив на «велич» російської культури. Скільки творів, що не мають жодного стосунку до Росії, ви прочитали в своєму житті російською? Не секрет, що у більшості відповідь буде «багато» та «дуже багато». Чи ототожнюєте ви ці твори із російською культурою? Можливо й ні. Свідомо ви напевне цього не робите. Але підсвідомо безумовно так – будь-який твір російською є цеглинкою у глиняній вежі «російської культури». Навіть якщо ви чудово розумієте, що Шекспір це англійський поет, якісний переклад російською переводить його до надбання російської культури і саме так ви його сприймаєте.

Забудьте про російські переклади, читайте та самі перекладайте українською – «велика російська культура» впаде на підлогу і сховається під плінтус.

 

В цій сумбурній картині про дерусифікацію російської культури дуже багато щирого бажання її позбутися і оптимістичних висновків, та все ж вважаю, що вона може бути корисною для роздумів і подальших дій. Тож зроблю коротке резюме.

 

«Велич» російської культури тримається на трьох китах:

 

1)    Приписування до російської культури представників інших культур Росії, що входили до складу Російської Імперії, СРСР та РФ. Координовано з іншими народами забираємо все вкрадене – російська культура суттєво меншає.

 

2)    Приписування до російської культури величезного історичного надбання інших народів, які існували задовго до появи російської держави. Стираємо це із російської культури і історії і вона тане на очах.

 

3)    Статус російської мови як «мови міжнаціонального спілкування». Позбавляємо російську мову цього статусу, читаємо оригінали без російських посередників, і російська культура ховається під плінтус.

 

А що ви думаєте з цього приводу?

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *