«І ходять, вештаються, їдять, як з голодного краю! Он на вас уже люди зглядаються і сміються!» (М. Вінграновський, «Пересадка», 2004) «Він перевертається на спину, обіймає її і міцно цілує… Вона. Чого ти – як з голодного краю?… Мабуть не варто.» (К. Солов’єнко, «Голодна любов», 2010) «Тому краще купити вівсянки. Вона ситна й корисна, і не […]
«Чмелик» — Василь Королів-Старий, Прага, Чехословаччина, 1920 «Стилет і стилос» — Євген Маланюк, Подєбради, Чехословаччина, 1925 «Прокляті роки» — Юрій Клен, Берлін, Німеччина, 1937 «Сад Гетсиманський» — Іван Багряний, Новий Ульм, Німеччина, 1950 «Історія української літератури» — Дмитро Чижевський, Нью-Йорк, США, 1956 «Бог вогню» — Ольга Мак, Курітіба, Бразилія, 1956 «Чого не гоїть огонь» —
10 українських творів, написаних за межами України: Читати далі »
Є така думка, що утиски української мови не стосуються нинішнього покоління. Мовляв, «Валуєвський циркуляр» був давно, а сучасні українці спілкуються російською з власного вибору вже кілька поколінь. Щоб показати наскільки вільним ще зовсім недавно був вибір у українців наведу лише 4 пункти, з яких видно, що в СРСР вибору було ні в кого (звісно, окрім
Радянська русифікація, яка зачіпила нинішні покоління українців Читати далі »
Прочитав про новий фільм Світлани Ліщинської “Трохи чужа”, в якому режисерка розмірковує про українську ідентичність. Не монологом, а показуючи історію трьох поколінь маріупольської родини, яка вважала себе “російськомовними українцями”, а на Новий рік слухала привітання путіна. Фільм я не дивився, але засуджую читав коментарі до нього, щоб зрозуміти основний посил стрічки. Сам я більшість життя
Дата публікації: 2023-11-08 04:00
Автор: Євгенія Кузнєцова
Рік: 2023
Нарешті у нас з’явився посібник, який допоможе всім охочим захистити свою позицію під час чергової мовної дискусії. Чи правда, що у великих українських містах завжди говорили російською, а українська існувала тільки в селах? Чи правда, що російська мова природним чином з’явилася в Україні і є частиною української культури? Чи правда, що українці свого часу добровільно
В тексті про книгу “ДНК” захотілося використати зменшувальну форму слова “пекло”. Ну так, щоб показати, що то не справжнє пекло, а наше місцеве, українське. І якось нічого не спадало на думку, окрім, кальки з польської “пекелко”, яке і дивно звучить, як для української мови, і відсутнє в пошуку. Почав згадувати схожі слова і їхні зменшувальні
Не можу зрозуміти, чому в усіх цих публікаціях мене цитують як експерта, якому можна довіряти. “Олесь Думний, автор блогу, написав”, “Тому блогер, керуючись нормами сучасної української мови, назвав”, “Блогер переконаний”, “Олесь Думний сумнівається”, “На думку блогера” – це все прямі цитати з допису ТСН. Мені, звісно, дуже приємно і я вдячній за рекламу мого сайту, але за
Замислюючись про перехід на українську, люди часто настільки переймаються чистотою мови, що так і не наважуються на цей важливий крок. Мовляв, українська мова така гарна, що я не хочу її псувати, і ще на одного потенційного носія стає менше. Здавалося б, в цій ситуації треба допомогти людям побороти в собі уявний страх і переконати, що
Як правильно казати українською? Є тільки один правильний варіант! Читати далі »
В “Історії нової літературної української мови” Василя Чапленка побачив прізвище Ґават в контексті використання української мови в літературі в докотляревські часи. Там була згадка про інтермедії в п’єсах Ґавата, написані українською мовою. Пішов шукати, дізнався багато цікавого і ділюся з вами. Чому це важливо? Сам факт використання народної української мови в літературі на початку 17-го
Українська мова в 1619-му році в творах Якуба Ґавата Читати далі »
Читаю статтю Михайла Павлика про “автора перших руських інтермедій” Якуба Ґаватовича (Ґавата) і вже в першому абзаці бачу вираз “круті обставини”. Виглядає це дуже дивним, оскільки слово “круті” тут цілком можна прочитати в сучасному сленговому варіанті, напевно, незнайомому Михайлові Павлику в 1899-му році, коли його публікація з’явилася в 31-му тому “Записок товариства імені Шевченка”. Пізніше
