Візуально це була гра рівних команд, одній з яких пощастило більше. Враження, що дивишся на протиборство команд з різних кінців турнірної таблиці, не було і близько. Долю матчу вирішили дві події наприкінці матчу – незарахований гол Сельти і суперпостріл Геррери наче в більярді.
На мою думку, гол Сельти треба було зараховувати, оскільки воротар Пауло Газзаніга сам не втримав м’яч в руках і тільки через пару кроків вдарився в Карлоса Дотора. Я вболівав за Жирону, але якщо не зараховувати такі голи, то який взагалі сенс? Єдина нагорода, якої заслуговувала Жирона в тому моменті – це Оскар за найкращу акторську гру своєму воротареві.
Щодо українців в складі Жирони, то Артем Довбик старанно шукав м’яч і навіть два рази пробив головою, один раз в напрямку воріт Сельти, інший раз – чомусь в протилежному, але гра у нього не йшла і на 67-й хвилині він був замінений. Віктор Циганков натомість вийшов на поле тільки на останні 15 хвилин, на нього команда грала, але створити йому нічого теж не вдалося і тільки формально можна записати йому в актив гол Сельти через сам факт його присутності в той момент на полі.
Складається враження, що Жирона знаходиться на першому місці виключно тому, що за інших рівних їй вдається дотискати суперника і на цьому робити різницю. А ще через фарт, який не може тривати вічно.