Останнім часом бачив багато поганих фільмів та серіалів, але жоден з них не вибішував так сильно, як “Твоя перша остання брехня”. Для ознайомлення подивився перший епізод цього витвору мистецтва, але треба було зупинитись на його половині.
В серіалі цікава зав’язка та великий сюжетний потенціал з усіма цими психологічними проблемами, посттравматичними синдромами, ніжними стосунками невістка-свекруха, алкоголізмом, іншими психологічними проблемами … А може і не настільки великий цей потенціал, бо потенційних конфліктів туди напхали багато, а вміло реалізувати їх не вийшло, до того ж кожен конфлікт буде тягнути ковдру на себе, а, щиро кажучи, і за основною лінією слідкувати не дуже приємно.
Майже всі персонажі докладають максимум зусиль, щоб якомога сильніше роздратувати. Звісно, змагатися з головної героїнею Маєю Стерн (акторка Мішель Кіган) в цьому плані дуже важко, її обличчя з однією однісінькою емоцією “я стерво, яке спаскудить життя кожного, хто опиниться у мене на шляху” змушує шукати кнопку вимкнення на пульті вже за 10 хвилин перегляду, та не можна сказати, що інші актори-персонажі не стараються.
Свекруха з перших хвилин нахабно натякає, що невістка має проблеми з головою. Дружина інспектора розриває цей жаліснодраматичний цирк недоречними сіткомівськими інтонаціями. Напарник інспектора влаштовує непристойну буфонаду на рівному місці так, що виникає питання чому ніхто не пропонує йому відвідини психолога. Швагер з викликом типового алкоголіка бухає пиво на дивані з єдиною метою довести ненормальність Маї. Футбольний тренер своїм хамством змушує зненавидіти себе за ту хвилину, що йому відвели на екрані.
І весь цей паноптикум безперервно ригає шаблонними фразами, як дерев’яні солдати Урфіна Джюса. А режисер кожну секунду нагадує нам, що на екрані відбуваються дууууже підозрілі події, дивіться уважно і не прогавте жодного ТОВСТОГО натяку, що не все так просто, як на думку режисера бачить це дурний глядач. Тільки глядач не дурний, і всі ці дешеві прийоми розпізнає миттєво. Я не кажу, що можна легко здогадатись в чому там справа, хто кого вбив і таке інше, просто представлені всі ці інтриги так, ніби дивитись їх повинна людина з інтелектом табуретки, якій все треба доносити максимально прямо, гучно і найпростішими словами.
Акторська гра тут повний відстій, єдине що можу припустити, що більшість провини в цьому режисера та сценарію з примітивними діалогами, який змусив акторів робити цю дурню, а не їхнє власне уявлення про те, як треба грати. Але щодо Мішель Кіган, то, судячи з її обличчя, за роль Маї відповідальність лежить виключно на ній. Вона виглядає настільки ж достовірно в ролі колишньої військової, а нині люблячої матері, як і Кейлі Куоко в ролі найманої вбивці і люблячої матері в фільмі “Рольові ігри“.
Коротше, це було жахливо, один епізод для цього серіалу вже забагато. Далі дивитися цей відстій не буду.