Дата публікації: 2023-11-12 12:00
Рік: 2023
Режисер: Сідні Сіблія,
Актори: Адріано Панталео, Ґрета Еспозіто, Джузеппа Арена, Емануеле Палумбо, Крістіана Дель'Анна, Кьяра Целотто, Луїджі Д'Оріано, Фабріціо Джіфуні, Францеско Ді Лева,
Тривалість: 1 год. 50 хв.
Кошторис: € 8 500 000
Касові збори: $ 1 120 191 + стрімінґ Нетфлікс
Рейтинг IMDB: 7,1 / 10
“Збірники Еррі” – італійський біографічний художній фільм 2023 року, знятий на замовлення Нетфлікс. Режисером фільму є Сідні Сібілія, а головні ролі виконують такі ж невідомі українським глядачам італійці. Попри це фільм вийшов набагато кращим за більшість асортименту Нетфлікс, до того ж знятий за менші гроші.
“Збірники Еррі” розповідають про трьох братів з Неаполю, які в дитинстві допомагали своєму батькові підробляти алкоголь, а в дорослому віці побудували найпотужнішу в Італії імперію з розповсюдження піратської музики. А все тому, що середній із братів Енріко дуже хотів стати діджеєм і ще в юному віці почав складати музичні збірки під назвою “Збірники Еррі”. Спочатку талант юного любителя музики зауважили друзі, потім його творчістю зацікавились на районі, а далі все як в старій добрій Італії – кохання, контрабанда, родина, гроші, мафія, принциповий інспектор, весілля, байдужий керівник поліції, несплата податків, дитина, скандал державного масштабу, тюрма.
Реальність подій в основі фільму зазвичай привертає головну увагу, але я все ж таки хотів з початку підкреслити його художню якість. “Збірники Еррі” дуже цікаво дивитися. Сюжет постійно тримає в напрузі, актори грають майстерно, неаполітанська атмосфера передана з найдрібнішими подробицями. Фільм, безумовно, не шедевр, та все одно він виграє у порівнянні з багатьма сучасними кінопідробками. В “Збірниках Еррі” ефектні художні засоби вдало використані для зображення документальних фактів, тобто ти розумієш, що в реальному житті такі ефекти “вау”, як на екрані, трапляються не часто, але це аж ніяк не псує задоволення від перегляду. Навпаки, чогось подібного і очікуєш від якісного художнього кіно, яке передусім повинно розважати. Ви можете сміливо дивитися цей фільм, незалежно від того наскільки вам близька тема музичного піратства в Італії наприкінці минулого століття. Тому що він просто класний.
А якщо заглиблюватися в документальну частину фільму, то тут можна копати довго і глибоко, але так і не знайти відповіді на питання був Енріко Фраттазіо просто діджеєм чи він свідомо збудував підпільну імперію з незаконного розповсюдження музичних записів. Нам надають достатньо аргументів як за, так і проти, і вони тільки ускладнюють завдання. Як завжди хочеться мати просту відповідь на питання музичного піратства, і, не сумніваюсь, більшість з вас її вже має, але реальність все одно значно складніша і не підлаштовується під політичні переконання конкретної особи.
Щоб ви розуміли масштаби бізнесу “Збірників Еррі”, то це була одна з найбільших фірм дистрибуції музики в тогочасній Італії. Вона конкурувала з цілком легальними лідерами музичного бізнесу, а напис “Збірник Еррі” на касеті служив гарантією якості. Сам Енріко Фраттазіо дуже добре знався на музиці, і під його маркою виходили, як копії цілих альбомів, так і якісно підібрані збірки вибраного музичного стилю. До того ж на 45-ти хвилинній касеті зазвичай залишалось трохи місця після музичного альбому і Енріко додатково записував один-два треки, які на його думку могли сподобатися поціновувачам основного матеріалу. Через це сам він називає себе Ютюбом та Спотіфаєм 1980-х років.
Ці касети завдяки відсутності потреби виплачувати роялті виконавцям були значно дешевшими за офіційні видання, а отже значно доступнішими. Завдяки ним доступ до музики отримали найбідніші верстви населення, а місцеві музиканти в пошуках популярності намагалися потрапити на “Збірники Еррі”. Нарешті, цей бізнес годував тисячі італійських сімей, а отже був суспільно корисним.
Я почав дивитися, будучи впевненим у незаконності справи, якою займались герої фільму, і мені так і не вдалося повністю повірити в те, що вони самі цього не розуміли. Але, мабуть, треба вирости в Неаполі в 70-ті роки 20-го віку, натренувати нейронну мережу свого мозку на реалії того часу, щоб робити такі ж висновки, як брати Фраттазіо. Коли всі навколо живуть з контрабанди алкоголю та цигарок і державні органи не те щоб надто сильно намагаються завадити цьому, забави з музичними касетами можуть виглядати достатньо невинно, щоб не виникло думки про потенційні проблеми із законом. Коли ймовірність загинути під час вуличної бійки дуже висока, а єдиними доступними інвестиціями для майбутніх бізнесменів є позика у місцевих мафіозі під заклад власного життя, то можна уявити, що питання податків не було головним для Енріко та компанії. Нарешті, коли фізичне усунення конкурента є цілком природною, хоча й не дуже приємною, справою, то, займаючись компіляцією музичних касет, ти можеш насправді вважати себе просто діджеєм.
Вражає, що всі ці аморальні та протизаконні речі відбувались не десь в країні третього світу, а в самій Європі, в Європейському союзі, до якого Італія входила аж з 1958-го року! Зараз ті ж самі європейці розповідають про те, що через страшну корупцію Україні буде важко потрапити до ЄС, але у самих дуже недавно допускались такі речі, які давно і успішно Україна поборола. Так нібито самі країни ЄС не пройшли довгий і болісний шлях до того рівня законності, який у них є зараз. А деякі навіть встигли розвернутись і піти в зворотному напрямку. Але повернемося до фільму і підсумуємо.
Я із величезним задоволенням подивився “Збірники Еррі”. Можливо, тому що в 90-х роках я теж користувався подібними студіями в Україні, і тепер цікаво було подивитися на історію італійської версії цього бізнесу. А можливо, ще й тому, що фільм змушує задуматися над відносністю людських уявлень про дозволене-моральне-законне. І напевно тому, що “Збірники Еррі” є просто дуже цікавим фільмом. Отже, якщо у вас є можливість, неодмінно його подивіться, не пошкодуєте.