Дата публікації: 2023-02-02 12:00
Рік: 2022
Режисер: Аарон Ні, Адам Ні,
Актори: Бред Пітт, Давайн Джой Рендольф, Деніел Редкліфф, Оскар Нуньєс, Патті Харрісон, Сандра Буллок, Ченнінг Татум,
Тривалість: 1 год. 52 хв.
Кошторис: $ 68 000 000
Касові збори: $ 191 000 000
Рейтинг IMDB: 6,1 / 10
Письменниця Лоретта Сейдж (Сандра Буллок) більше не хоче писати любовні романи, хоча це їй вдається дуже добре, а читачі з нетерпінням чекають на вихід кожної нової книги. І це не дивно, адже в своїх романах вона розповідає про пригоди відважної Анджели Лавмор, яка подорожує світом і долає купу перешкод в пошуках археологічних артефактів і романтичної прихильності білогривого красеня Деша. На відміну від героїні своїх книжок Лоретта не є відважною, вона не подорожує світом, а тихо сумує за померлим чоловіком і марить серйозною наукою археологією. Але ніхто не дозволить Лоретті сидіти під ковдрою у себе вдома, поки ця курка несе золоті яйця.
Під час виходу чергової книги видавниця Бет (Давайн Джой Рендольф) змушує Лоретту виступати на одній сцені з Аланом Капрісоном (Ченнінг Татум) – неймовірно вродливим і неймовірно тупим чоловіком, що виступає моделлю для красеня Деша на обкладинках усіх її книг. Лоретта і без Алана не хоче виходити на сцену, а з ним та ще в ідіотській рожевій сукні її буквально нудить від цього урочистого заходу.
Але це були лише квіточки, бо відразу після презентації її викрадає ексцентричний мільярдер Ебіґейл Ферфакс (Деніел Редкліфф). Йому потрібен археолог, що зможе прочитати старовинний артефакт і вказати точне місцезнаходження загубленого міста. Тоді Ебіґейл зможе відшукати в ньому вогняну корону, що належить королю Каламану. Чому він вибрав для цієї місії письменницю Лоретту? Тому, що вона в своїх книгах переконливо довела, що краще за Анджелу Лавмор з цим завданням може впоратися тільки людина, яка її вигадала.
Лоретта не те, що не хоче летіти на далекий острів шукати загублене місто, вона і з власного дому воліла б не виходити. Тому у Ебіґейла не залишається іншого виходу, як відвезти її на острів силою.
Поліція шукати викрадену письменницю не поспішає, вочевидь, щоб дати можливість проявити себе видавниці Бет і чоловіку-кентавру Алану. Бет чисто по-людьски не може залишити свою найприбутковішу клієнтку в біді. А в середині Алана, виявляється, горить яскраве полум’я пристрасті до авторки книжок, обгорнутих його неземною вродою. Та брак відповідного досвіду і елементарної хоробрості дається взнаки, і рятувальники поспішають скористатися допомогою колишнього тренера Алана на ім’я Джек Тренер (Бред Пітт). При цьому Алан сподівається на те, що рятувальна місія дасть йому змогу проявити себе у всій красі і закохати в себе Лоретту.
Перед тим, як дивитися “Загублене місто”, я трошки про нього почитав в інтернеті і дізнався, що багато хто вважає його сучасною версією дуже популярного фільму 1984-го року “Роман з каменем”. На перший погляд схожих моментів дійсно чимало – популярна письменниця опиняється в тропічних джунглях разом з (не)знайомим чоловіком, у них розвиваються романтичні стосунки на фоні спроб розв’язати археологічно-географічний квест. В дійсності це абсолютно різні за духом фільми і порівнювати їх можна тільки, якщо вас приперли до стіни і вимагають швидко назвати фільм про “письменницю в джунглях”. В такому разі “Загублене місто” насправді буде стояти поруч з “Романом з каменем”, як би останній не намагався уникнути цього сусідства.
Якщо “Роман з каменем” передусім був пригодницьким фільмом з дуже вдалими елементами комедії, то “Загублене місто” – це не дуже вдала комедія, в якій пригодницька складова є нудною і шаблонною. Подивіться для початку на персонажів. Замість наївної письменниці, яка мрійливо чекає на свого ковбоя, депресивна жінка, яка хоче щоб від неї всі відстали, і вік якої старанно ховається за численними пластичними операціями на обличчі. До того ж, по джунглях вона бігає в яскраво рожевій сукні в паєтках, яка була не дуже смішною навіть для одноразового жарту на початку, не те що витримувати її цілий фільм. Замість досвідченого циніка Джека хлопчик-плейбой Алан, навички виживання якого зводяться до вміння знімати майку на радість публіки. Не дуже придатне вміння у джунглях. Нарешті, замість моторошного злодія Золо розбещений батьками молодий мільярдер Ебіґейл, який краще за все вміє витрачати гроші на власні примхи і закачувати істерики.
Ну добре, не кожен фільм повинен бути “Романом з каменем”, скажете ви. І я цілком погоджусь. Але проблема “Загубленого міста” в іншому. Точніше, у нього надто багато інших проблем.
Якщо це фільм на один вечір без претензій на більше, то в ньому занадто багато несмішних жартів, від яких мені хотілося кілька разів припинити перегляд. Найсильнішим у мене це почуття було під час феєрично тупого монологу Лоретти на колінах перед Аланом, хоча кожен, напевно, знайде свій “улюблений” момент. Можливо це буде одна зі сцен з видавницею Бет – тут весь персонаж жахливо карикатурний, така собі афроамериканська мама-бос, яка весь фільм з характерною манерою метушиться, кричить і розтопирює пальці. А можливо поява закоханого в козу (не питайте) пілота Оскара (Оскар Нуньєс). Припускаю, що частину “гумору” менталка дбайливо заховала подалі від моєї свідомості.
Навіть для одноразового формату тут забагато шаблонних сценарних ходів, які ти легко передбачаєш, бо бачив подібне мільйон разів, але які в самому фільмі зшиті білими нитками. Наприклад, із самого початку було зрозуміло, що Алан мусить на кінець фільму перетворитися із хлопчика-ляльки на переконливого мачо-мена, в якого закохається Лоретта. Так і стається, але без жодного пояснення, як йому це вдалося. Режисер, очевидно, залишив це завдання глядачеві. Мовляв, ви ж хотіли такого закінчення, ну то я вам це дав, а пояснення цій трансформації вигадайте самі, ви ж у мене такі розумні!
Окремо хочеться виділити гру Сандри Буллок, оскільки вона була явно не на своєму місці. Все-таки це комедійний фільм і їй треба було показувати більше життя та емоцій. Хоча я розумію, що через пластичні операції, які перетворили її обличчя на нерухому маску, емоції вона не змогла б продемонструвати навіть якби хотіла. Зараз вони у Сандри Буллок приблизно на тому ж рівні, що й у комп’ютерних персонажів з “Аватару“, і ще невідомо хто виглядає більш реалістично – Сандра чи Нейтірі. Але точно можу сказати, що якщо вам насниться Нейтірі, то ви не прокинитеся серед ночі в холодному поті.
Парадоксально, але мені сподобався тут Ченнінг Татум. Персонаж у нього, звичайно, абсолютно ідіотський, зміна характеру нормально не прописана, але в кожному епізоді він грає дуже пристойно і цікаво. Можливо, фільм було б врятовано, якби Лоретту зіграла інша акторка з такою ж майстерністю, з якою Татум зіграв Алана.
Найбільш збалансований і переконливий персонаж – це Ебіґейл Ферфакс у виконанні колишнього Гаррі Поттера Деніела Редкліффа. Розбещений мільярдер у нього вийшов на всі сто процентів. Не знаю домальовували йому вену на шиї, коли він істерично горланив на Лоретту, чи ні, але виглядало це страшно. Здавалося, ще трохи і ми більше не побачимо Редкліффа на екрані.
Якщо ви дочитали до цього місця і вже змирилися з думкою, що “Загублене місто” – повний відстій, то на вас чекає сюрприз. В фільмі є справжній діамант, сцену з яким треба обов’язково подивитися всім-всім-всім. Це Джек Тренер у виконанні Бреда Пітта. І зовсім не тому всі люблять Бреда Пітта, а тому, що його кілька хвилин в цьому фільмі хочеться передивлятися ще і ще. Таке враження, що всю свою майстерність, весь гумор автори фільму вклали саме в сцену з Джеком Тренером, настільки сильно вона вирізняється з решти відзнятого матеріалу. Якби весь фільм був такого рівня, то ми б отримали найкращий комедійний фільм сучасності.
У підсумку “Загублено місто” – це вистраждана пригодницька комедія із сумнівними жартами і непереконливим сюжетом. Єдина радість (але яка!) це кількахвилинна поява персонажа Джека Тренера у виконанні Бреда Пітта. Дивитися на свій страх і ризик.