Дата публікації: 2024-06-29 04:50
Рік: 2024
Жанри: бойовик, пригоди, трилер, фантастика, фентезі,
Режисер: Джордж Міллер,
Актори: Аня Тейлор-Джой, Кріс Гемсворт, Лейчі Гальм, Натан Джонс, Том Берк,
Країна: Австралія, США,
Тривалість: 2 год. 28 хв.
Кошторис: $ 168 000 000
Касові збори: $ 168 752 349
Рейтинг IMDB: 7,8 / 10
Це п’ятий фільм з серії Джорджа Міллера “Шалений Макс” і перший, де немає самого Шаленого Макса. Головною дієвою особою, як в “Дорозі Люті” (2005), є Фуріоса, про яку ми дізнаємося нарешті як вона дійшла до такого життя.
На початку 90-х я побачив “Шалений Макс 2”, який мене зачарував своєю лякливою антиутопічністю. Тоді тема антиутопії майбутнього була в моді (Термінатор, Кіборг, Робокоп) і “Шалений Макс” дуже добре вписувався в цей ряд, вирізняючись оригінальністю свого світу і харизматичністю Мела Гібсона.
Спроба передивитись той фільм зараз не була дуже вдалою. За сучасними мірками він може вважатися настільки ж видовищним, як тоді. Та й нових антиутопій с того часу вийшло достатньо. Тим більше мені не сподобався перший “Шалений Макс” – низькобюджетний бойовик з невеликою кількістю екшена. Ще був третій фільм, але там все було настільки попсово, що з усього фільму найбільше запам’яталася пісня Тіни Тернер “We don’t need another hero” – її тоді регулярно крутили по ТБ.
З такою передісторією я не те, що не мав великих очікувань від “Дороги люті”, а взагалі не збирався його дивитись. Тільки великий розголос і добрі відгуки змусили мене це зробити. Виявилося, що “Дорога люті” перевершив все, що було в цій серії до неї. Це взагалі був фільм з іншої планети – епічна картинка, наскрізь просякнута екшеном. Тут не те що попередні фільми серії “Шалений Макс” відпочивають, а й решта кінематографа в цьому жанрі.
Звісно, “Фуріоса” тепер же була дуже цікавою, навіть якби й не змогла повторити успіху “Дороги люті”. І саме так сталося.
Більшість аспектів “Фуріоси” суттєво відрізняються від “Дороги люті”: замість екшена – детальна історія, замість епічності – стриманий розвиток, замість неймовірної операторської праці – комп’ютерна графіка. Ще напрошується сказати замість Шерліз Терон – Аня Тейлор-Джой, але тут якраз чіплятися зовсім не хочеться. Хоча я й був в захваті від першої і неповторної Фуріоси, її друга версія виявилася теж дуже переконливою. Ну і відсутність самого Шаленого Макса – але це було відомо заздалегідь, тож йдемо далі.
“Фуріоса” зовсім не заслуговує того провалу, який їй влаштували глядачі в прокаті. Нехай фільм і поступається своєму попереднику, його все одно дуже цікаво дивитись. Припускаю, що у глядачів було б зовсім інше сприйняття, якби спочатку на екрани вийшла “Фуріоса”, а вже потім “Дорога люті” – при цьому збереглася б хронологічність, і легше б сприймалося наростання епічності та екшеновості.
От уявіть, що “Володаря перснів” випустили в зворотньому порядку. Спочатку “Повернення короля” з епічною битвою за Гондор та знищенням кільця, а потім (через багато років) “Братство персня”, в якому нам розповідають про світ та створюють підгрунтя для майбутніх подій. Напевно, ми б не були в захваті від такого зниження градусу видовищності. І напевно всі три фільми “Володаря перснів” не отримали великого визнання.
“Фуріоса” – це “Братство персня” в історії про Фуріосу. Нам детально малюють світ, знайомлять з персонажами, показують їх з кількох боків, а зовсім не так схематично, як в “Дорозі люті”. З’являються перші конфлікти, погоні, все йде по наростаючи, так щоб останні кадри фільму вели безпосередньо по початку “Дороги люті”. Насправді все це було зроблено дуже круто (окрім комп’ютерної графіки), і цілком заслуговує на повагу. Можливо, за кілька років, коли люди почнуть передивлятись ці два фільми в хронологічному порядку “Фуріоса” ще візьме своє.
Ще до виходу фільму я припускав, що за наявності хімії зв’язка Аня Тейлор-Джой та Кріс Гемсворт зможуть створити щось неймовірне. В принципі, їхня боротьба була цікавою, але занадто мало часу вони провели разом на екрані. Спочатку Фуріоса була надто маленькою і її грала інша акторка, а потім вона діяла в парі з Преторіанським Джеком, який в цій парі був головним. І тільки в самому кінці фільму у них відбулася очна дуель. Дуже прикро, бо саме це протистояння могло підняти фільм на інший рівень навіть зі значно меншою кількістю екшена.
Власне цікавої гри від Ані Тейлор-Джой тут багато й не побачиш. Режисер Джордж Міллер хотів, щоб Фуріоса здавалася невразливою та не виявляла емоцій – тут важко розгорнутись, і Аня Тейлор-Джой витиснула максимум можливого. Неочікувано дуже сподобалось навіть з навислою над нею тінню Шерліз Терон.
Цікаво як тут вирішили питання дорослішання Фуріоси. Спочатку її грала молода австралійська акторка Алайла Брауні із зачіскою, що відверто натякала на роль Ані Тейлор-Джой у серіалі “Ферзевий гамбіт”. Потім на її обличчя за допомогою комп’ютерної графіки накладали елементи обличчя Ані Тейлор-Джой. Отже, набираючи років, вона ставала все більш схожою на Аню, поки та повністю її не замінила.
Натомість Кріс Гемсворт в ролі Дементуса тут зробив неймовірну річ – приніс до світу “Шаленого Макса” клоунаду. Сумну, трагічну, але клоунаду. До нього там було достатньо гротескних персонажів, але ніхто так відверто не кривлявся, глузуючи зі світу і з самого себе.
Кріс Гемсворт дуже довго переконував Джорджа Міллера дати йому роль в “Фуріосі”, що, на перший погляд, виглядає дивно. Навіщо суперпопулярній зірці кіно, яку мільйони людей знають в образі марвелівського Тора, роль в пригодах “Шаленого Макса” та ще й без Шаленого Макса? На щастя він сам і дав пояснення – у американців є “Зоряні війни”, у англійців “Гаррі Поттер”, а у австралійців – “Шалений Макс”. А отже для Гемсворта, як для австралійця, це було питанням національної гордості.
І вийшло у нього здорово! Такий собі гад з комплексом Наполеона і жагою до знущань, але одночасно з великим сумом за чимсь добрим та великим, чого йому не зможе дати ані кошмарний світ насилля, ані його власна сутність. Він постійно поводиться так ніби глузує з усього, що рухається, і при цьому показує, що з його нервовою системою не все в порядку. Клоун, але дуже страшний.
Ще один головний герой фільму – Преторіанець Джек, якого зіграв Том Берк. Він працює на Несмертельного Джо і дуже нагадує самого Шаленого Макса. Мовчазний, зібраний, ефективний і людяний. У них навіть щось таке зав’язується з Фуріосою, але Тому Берку вдалося переконати режисера не знімати сексуальних сцен між цими двома персонажами. Мовляв, в тій м’ясорубці їм не було б до високих почуттів. Тут мені важко зрозуміти цю логіку. Коли адреналін зашкалює, то секс – це цілком натуральний спосіб дати йому вихід. А от небажання підвищувати рейтинг фільму показом голих тіл і знижувати потенційний прибуток можу.
Отже, фільм “Шалений Макс: Фуріоса” вийшов дуже добрим саме як приквел до “Дороги люті” (2015). Тут менше екшену, проте більше історії та більше цікавих подробиць з влаштування світу “Шаленого Макса”. Аня Тейлор-Джой цілком вдало замінила Шерліз Терон в образі Фуріоси, а Кріс Гемсворт додав родзинки своєю шаленою клоунадою. Мені дуже сподобалось.