Дата публікації: 2023-02-27 12:00
Рік: 2017 2019 2020 2021
Режисер: Алекс Піна,
Актори: Альба Флорес, Альваро Морте, Белен Куеста, Дарко Перич, Енріке Арсе, Естер Асебо, Іціар Ітуньо, Лука Перош, Маріо де ла Роса, Марія Педраса, Мігель Гарсія Борда, Мігель Ерран, Найва Німрі, Овік Кеучкерян, Пако Тоус, Педро Алонсо, Родріго де ла Серна, Урсула Корберо, Фернандо Кайо, Фернандо Сото, Хайме Лоренте, Хосе Мануель Пога, Хуан Фернандес,
Тривалість: ~ 37 год. (48 епізодів)
Кошторис: ~ $ 40 000 000
Касові збори: -
Рейтинг IMDB: 8,2 / 10
Серіал складається з п’яти сезонів, останній з яких вийшов в 2021 році. Я дивився всі 5 сезонів підряд, тому ділюся враженнями зразу про все побачене. В процесі перегляду перших двох сезонів мені важко було зрозуміти, що буде в наступних трьох. Пограбування монетного двору повинно було закінчитися в другому сезоні, а що далі? Наступне пограбування, а може і не одне? Виявилося, що за п’ять сезонів нам показали одну велику історію, що складається з двох пограбувань – оригінальне пограбування іспанського монетного двору (сезони 1 і 2) і друге пограбування банку Іспанії (сезони 3, 4 і 5).
Щоб все це виглядало, як одна велика історія, автори серіалу вдалися до численних флешбеків. Із самого початку нам постійно показують кількамісячну підготовку до пограбування. Це виглядало логічно і цікаво, оскільки працювало на користь сюжету. В подальшому флешбеки допомогли авторам впоратися з більш складним завданням – залишити в серіалі персонажів, які не пережили першого пограбування, але яким “Паперовий будинок” завдячував своєму успіхові. Так і уявляю, як боси Нетфліксу кажуть Алексові Піні: “ми купили цей конкретний серіал із цим конкретним набором акторів, тому хоч тушкою, хоч опудалом, а вони мають грати в продовженні.” Так ми отримали парадоксальну ситуацію, коли персонаж молодіє, а актор, що його грає, старіє. Добре, що цього наразі непомітно, але вже в недалекому майбутньому ми зможемо перевірити, як впливають подібні подорожі в часі на деяких персонажів “Паперового будинку”.
Оригінальний серіал вийшов на іспанському телебаченні і отримав доволі посередню реакцію глядачів. Після цього він був куплений Нетфліксом, переформатований під більш звичний формат для драматичних серіалів і неочікувано для всіх став серіалом-сенсацією на цій стрімінговій платформі. Хоча серіал був самодостатнім і не передбачав продовження, грандіозний успіх змусив Нетфлікс швидко скліпати продовження, поки глядачі ще захоплювалися “Професором” і ко. Сіквел доволі тупо експлуатує оригінальну ідею, додаючи небаченого розмаху – більш дорогі зйомки, більше стрілянини, ще більше пафосу і зовсім мало розуму. Виглядав він, як більш дорогий римейк старого фільму, до того ж неймовірно розтягнутий. Це було тим більш дивно, що оригінал з’явився всього пару років перед тим. Але бізнес є бізнес, і цього разу такий хід себе повністю виправдав – глядачі і критики сприйняли серіал на ура.
В центрі подій кожної з двох історій стоїть відповідне пограбування. Серіал робить наголос на ретельному плануванні пограбування і високому інтелекті “Професора” – нам постійно показують, що він передбачив практично всі ходи противника, готовий до будь-якої несподіванки. Нас без кінця переконують, що це інтелектуальне кіно і пропонують захоплюватися генієм “Професора”. Одночасно з тим, абсолютно всі персонажі поводяться так, ніби інтелект – далеко не найважливіша річ в їхньому житті. Вони добре знають план, постійно на нього посилаються, і одночасно всі, включно з “Професором” регулярно його порушують. Аргументується це все зазвичай або ніяк, або людською природою грабіжників, які в найбільш відповідальний момент можуть стати в драматичну позу і задатися питанням: “це у нас серйозно, чи я зустрічаюся з ним тільки щоб заповнити порожнину в своєму серці?”
Тим не менш, знято все класно і дивитися серіал цікаво. Численні сюжетні лінії і підняті теми додають глибини цій історії. Серіал постійно тримає в напруженні і для цього створюється безліч конфліктних ситуацій. Поки вони тримаються загальної лінії і мають хоч якийсь стосунок до пограбування, це добре – історія отримує додаткову глибину, а глядач розважається. Під час першого пограбування так і було, а в другій частині ситуація погіршилася: частина конфліктів там з’являється виключно з однією метою – тягнути час, щоб глядачу було на що дивитися. Якби він тривав стільки ж, як перший, було б значно краще. Та, здається, у Нетфлікса була інша мета – продовження повинно було переплюнути оригінал в усьому, і в тривалості також.
Інший сильний бік серіалу – актуальність піднятих в ньому тем: несправедливість в стосунках між державою і громадянином, права людини в широкому значенні. Розумієш, що дивишся сучасний серіал, який не має ілюзій щодо світу, в якому ми живемо, і не замикає очі на його проблеми. Одночасно з тим, проілюстровано все це дуже примітивно, а часом складається враження, що дивишся тупий пропагандистський ролик.
Тема справедливості, на мій погляд, вийшла найбільш суперечливою. Злочинці всі як на підбір людяні, а представники держави за рідким винятком бездушні сволоти. В “справедливості” пограбування нас будуть переконувати протягом майже 40 годин. А протилежну позицію захищатимуть виняткові покидьки. Тим не менш, багато ідіотів на це повелося і маски Далі, якими прикривалися грабіжники, стали з’являтися в реальному житті. Цікаво, що під кінець серіалу мотив справедливості поступово вбивається самими авторами. Врешті-решт, виявляється, що вони передусім грабіжники, а все інше лише служить досягненню їхньої мети. Яка несподіванка!
Дуже сподобалася акторська гра практично всіх головних акторів. Їхні персонажі кожен як на підбір має свою яскраву індивідуальність, і для цього зовсім не треба постійно влаштовувати істерики (не будемо показувати пальцем на “Токіо”).
Найбільшою офіційною зіркою серіалу є “Професор” у виконанні Альваро Морте. Персонаж дуже цікавий – такий собі закомплексований ботан, який в усьому покладається на власний розум. Він смішно і, на перший погляд, невпевнено тримається поруч із відвертими злочинцями, при цьому міцно тримає ситуацію під своїм контролем. Його поважають і слухаються у найскладніших ситуаціях.
Повною його протилежністю є “Берлін” (Педро Алонсо). З цього персонажа харизма яскраво сяє і засліплює всіх навколо. Спочатку він тримається в тіні “Професора”, але дуже скоро виходить на перший план, щоб скласти йому гідну пару. Він людина емоційна, хоча і дуже розумна. На відміну від “Професора” в своєму прагненні досягти мети “Берлін” готовий зайти значно далі, ніж треба. Це очікувано призводить до великої кількості конфліктних ситуацій. Педро Алонсо настільки круто зобразив свого персонажа, що вже після закінчення “Паперового будинку” він отримав власний серіал “Берлін”, який повинен з’явитися в цьому році.
Інспекторка Рахель Мурільо у виконанні Іціар Ітуньо була зіркою першого пограбування. Їхнє пряме протистояння з “Професором” – це чиста насолода для глядача. Нехай і не завжди реалістичний, це двобій є одним з найкращих в історії кінематографічних пограбувань. Інспекторка веде перемовини з “Професором”, які виявляються значно складнішими, ніж очікувалось. “Професор” веде дуже складну гру, а інспекторка з усіх сил намагається зрозуміти, чого він насправді домагається. При цьому на відміну від інших представників держави (які повинні ілюструвати її злочинний характер) вона є дуже людяним персонажем з купую власних проблем. Цим активно користається “Професор”, граючи на емоціях інспекторки, як професійний психолог.
Ще скажу пару слів про “Токіо” (Урсула Корберо). Історія розповідається від її імені і сама “Токіо” приймає участь в більшості подій. Урсула Корберо дуже добре її зіграла – вийшло так ніби дівчинка Матильда із “Леона” виросла і стала професійним бандитом. Одночасно, сам персонаж є настільки хаотичним, що постійно задаєшся питанням “що вона там взагалі робить?” Який такий унікальний навик, окрім створення проблем і влаштовування істерик, має “Токіо”, що “Професор” конче повинен був залучити її до пограбування? З точки зору видовищності, звичайно, все зроблено правильно – хаос додає несподіваних конфліктів, які потім треба всім колгоспом розв’язувати на радість глядачеві, але з точки зору самого пограбування “Токіо” виглядає трохи не на своєму місці. І це ще м’яко сказано.
В “Паперовому будинку” ще дуже багато цікавих персонажів – “Денвер”, “Найробі”, “Палермо”, директор монетного двору Артуро Роман та його секретарка-коханка Моніка Гастамбіде та багато інших. Про кожного з них можна було написати окремо, але краще подивитися сам серіал і насолодитися їхньою акторською грою.
“Паперовий будинок” – захоплюючий серіал про пограбування з претензією на інтелектуальність, морем хаосу і людських емоцій. Дуже рекомендую подивитися першу історію пограбування (сезони 1 і 2). Щодо решти сезонів, які переважно експлуатують ідеї першої історії, вирішуйте самі дивитися їх чи ні.