Дата публікації: 2024-02-07 01:00
Рік: 2023
Режисер: Павло Тупік,
Актори: Анастасія Капінус, Анастасія Назарова, Андрій Макарченко, Андрій Поліщук, В'ячеслав Гіндін, Михайло Пулянський, Олександр Ігнатуша, Роман Ясіновський, Тетяна Юрікова, Юрій Феліпенко,
Тривалість: 3 год. (4 епізода по 44-48 хв.)
Кошторис: -
Касові збори: -
Рейтинг IMDB: / 10
“Окуповані” – воєнний мінісеріал режисера Павла Тупіка, знятий за сценарієм Андрія Кокотюхи. В головних ролях знімались Юрій Феліпенко, Анастасія Капінус, Андрій Макарченко, Геннадій Попенко, Олександр Ігнатуша, Тетяна Юрікова, Роман Ясиновський. Прем’єра серіалу відбулася 8 грудня на каналі 2+2.
Про що серіал?
Під час наступу російської армії на Харківщині Роман намагається вивезти колишню кохану Юлю та її сина з небезпечної зони. Через великі черги на дорозі вони заїжджають в селище до Юліних батьків і згодом опиняються в окупації. Російські “асвабадітєлі” швидко розуміють, що місцеві жителі за поодинокими виключеннями їм не дуже раді. Тим більше, що ЗСУ знаходяться зовсім недалеко від селища і надихають місцевих на спротив.
Що добре, а що не дуже?
Я не часто дивлюсь українське кіно через острах в черговий раз відчути сором за неспроможність наших кіновиробників створити щось нормальне. Я багато що прощаю нашим, тому що вони наші, але навіть з таким підходом похвалити побачене вдається дуже рідко. З “Окупованими” на щастя в цьому плані все в порядку – серіал вийшов чудовий за задумом і пристойний за реалізацією. Декілька сумнівних моментів аж ніяк не псують загального враження.
Скажу більше, серіал мені настільки сподобався, що мене просто шокувала відсутність інформації про нього на Вікіпедії та IMDb. Можливо, наявності серіалу в вільному доступі на Youtube його продюсерам видається достатньою, та він явно заслуговує на більший розголос в інтернеті. Всю інформацію про нього довелося брати з нечисленних оглядів або взагалі з титрів. І це при тому, що “Окуповані” є одним з найкращих українських кіновиробів, які мені довелося побачити.
Далі я трошки пройдуся по окремим елементам серіалу, але спочатку про емоції. Вони переповнюють та киплять майже без перерви. Всі основні драматичні ситуації – обстріл мирних будинків, полювання за зв’язком, розстріл колони біженців, мародерство, спалення книжок, підвали та катування – частина українців пережила (і досі переживає) сама, а решта знає з переказів та новин. Про таке навіть думати боляче, а дивитись на це на екрані відверто моторошно. В дитинстві подібні відчуття були від найякісніших радянських фільмів про війну (в яких мистецька складова випереджала обов’язкову пропаганду). Якщо ми навчилися робити настільки ж пронизливе власне кіно, то це дуже круто.
При цьому в серіалі дуже стерильне насилля і його можна дивитись навіть дітям. Там є кров, вибухи, смерть, але немає натуралізму, який безумовно перебрав би на себе частину уваги. Акцент робиться на психологічній грі, стосунках, секретах та інтригах.
Дуже сподобалося те, що в фільмі мало чорно-білих персонажів. Принаймні, від нас намагаються якомога сильніше приховати справжні думки та мотиви більшості з них, а це створює неслабу інтригу. Щоправда, в результаті добро доволі однозначно перемагає зло, чого в житті ніколи не буває, але просто зараз саме такі оптимістичні фільми-серіали і потрібні.
“Окуповані” очевидно намагаються показати весь плюралізм думок українського суспільства, не втікаючи від обговорення складних тем. І це дуже класно, бо я спочатку боявся, що це буде чергова патріотична клюква для одноразового використання. В результаті все одно стався гепі-енд, але дорога до нього дозволила побачити і почути дуже багато такого, про що важко говорити.
Самі сюжетні лінії побудовані на основі історій реальних людей, серед яких виділяється телеведучий Геннадій Попенко. Він сам опинився в схожій ситуації в перші дні повномасштабної війни – з неї власне і з’явилася ідея для серіалу “Окуповані”. А після деокупації села, де він перебував разом з родиною, Попенко пішов служити до ЗСУ. В серіалі він з’являється в другоплановій ролі командира ЗСУ з позивним “Скіф”.
Надзвичайно добре в серіалі розв’язали проблему російської мови – місцеві розмовляють українською або суржиком (тоді з’являються українські титри), а болотні “асвабадітєлі” повністю дублюються українською. Їхню російську все одно чути і за бажання можна зрозуміти, що вони там по-своєму говорять, але на російській залишається чіткий маркер – “це чужі”. В житті звісно такого не побачиш, але перехід на українську може значно пришвидшитися, якщо все українське кіно буде дотримуватися цього принципу.
Але всі ці переваги могли пройти непоміченими, якби при цьому серіал не мав класного сюжету і не був добре зіграним. І тут я натякаю на “Щедрика”, якого від примітивної пропаганди відрізняє дуже мало чого. Серіал “Окуповані” справді цікаво дивитись, у нього закручений сюжет, багато інтриги та дуже непогана якість зйомок. Акторська гра не ріже очі своєю примітивністю, а в деяких моментах і взагалі тримає міцну середину – більшого від наших зараз я і не очікую.
Єдине, до чого варто причепитись, це сюжетна лінія Роми та Юлі і “сина” їхнього Олега, цілком взята з підручників драмкомедій для повних чайників. На щастя, на ній не сильно фокусуються, але Олег напевно запам’ятається, як найбільш дратуючий персонаж серіалу (і це при великій кількості російського дикуна Горлова на екрані). Перший легкий дощик швиденько перетворив би на кашу картон, з якого він зроблений. Та знов таки, “Окуповані” дуже добрі майже в усьому іншому, тому можна заплющити очі на подібні ідіотизми.
Чи варто дивитись?
Однозначно, варто. “Окуповані” – якісна художня презентація реальних жахів окупації, через які пройшли і продовжують проходити українці просто зараз, яка, втім, випромінює оптимізм і впевненість в нашій перемозі. До того ж серіал повертає мені віру в український кінематограф.
Серіал є у вільному доступі на Youtube. Посилання на перший епізод: https://www.youtube.com/watch?v=e5qd-byeQfQ