Дата публікації: 2023-06-22 12:00
Рік: 2023
Режисер: Антоніо Лукіч,
Актори: Адріан Сулейман, Аміл Насіров, Віктор Драпіковський, Володимир Голосняк, Даміан Сулейман, Доріс Майданюк, Ельман Насіров, Карина Черчевич, Катерина Оніпко, Ксенія Мішина, Людмила Саченко, Наталія Гнітій, Оксана Бандура, Олександр Аввакумов, Раміл Насіров, Сергій Ярий-Булка,
Тривалість: 1 год. 50 хв.
Кошторис: ₴ 28 5000 000
Касові збори: ₴ 34 000 000 (15 червня)
Рейтинг IMDB: 8,1 / 10
Фільм “Люксембург, Люксембург” розповідає про двох братів з української глибинки, які раптом дізнаються, що їхній батько лежить сам-один в шпиталі в далекому Люксембурзі, і жити йому залишилось недовго. І хоча батько цей покинув їх дуже давно і, взагалі, невідомо що він зараз з ними має спільного, вони їдуть його побачити, поки ще не пізно.
Всі навколо хвалили цей фільм, але у мене все одно залишалася велика доля скепсису. Ну не може бути добре українське кіно без нюансів, щось обов’язково повинно бути не так. І певною мірою воно, насправді, не таке, яким має бути популярне кіно. Ніяких тобі відомих акторів, жодних красенів під два метри зростом на першому плані. Все якесь зачухане та занедбане з розбитими дорогами і хамовитими марштрутчиками. Все як в реальному житті. Як положено. Знайоме до болю.
Не знаю, як іноземці сприймають показну недолугість всіх і усього в фільмі “Люксембург, Люксембург”. Напевно, як східно-європейську екзотику, на яку цікаво дивитися з екрану, щоб полоскати собі нерви. Тим більше, що автори фільму зробили все можливе, щоб вивести на перший план всі найбільші недоліки життя в Україні. Можливо, вони навіть будуть лякати дітей нашою бідністю, неграмотністю та бидлячеством. А може будуть показувати пальцем на головних героїв і дивуватися їхньої людяності, якої попри всі обставини у них досхочу.
Мені ж дуже сильно зайшло дивне поєднання історії світового рівня з українськими реаліями, відтвореними з документальною точністю. Неймовірно класний сценарій і не тільки, як для українського кіно. А якщо вже порівнювати з більшістю вітчизняної продукції, то просто хочеться зібрати авторів всіх цих “Щедриків”, “Пекельних хоругв” та “Максимів Осів” і змусити їх дивитися та конспектувати всі ті моменти, через які від перегляду “Люксембург, Люксембург” неможливо відірватися. І це при тому, що в фільмі не розкрита тема козацької спадщини, не підкреслена літературність української мови на екрані і зовсім-презовсім не розкрита тема патріотизму. Я б сказав, навпаки, кіно можна звинуватити навіть в анти-патріотизмі. Бо всі поспіль крадуть, хамлять, заздрять та п’ють. А хто цього не робить, той просто ще не пойняв жизні.
Насправді, те, що в “Люксембург, Люксембург” герої розмовляють диким суржиком, їздять на розбитих машинах по розбитих дорогах, вдаються до насилля і торгують наркотою не є принциповим. Нам воно близьке і знайоме, але це лише добре передана атмосфера і невеликий бюджет. Безумовно, приємно, що в дуже якісному фільмі знайшлося місце для стількох нюансів українського життя. Натуралізм картинки такий, що кожен другий може сказати про якогось персонажа або ситуацію “та це ж я! та це ж про мене”. І в цьому плані, достовірно зображуючи наші реалії, в майбутньому фільм матиме велику культурну цінність. Але все ж таки головний секрет успіху в іншому.
Вся ця обгортка не є принциповою, якщо є потужна центральна лінія, за якою не втомлюєшся слідкувати. Якщо головна ідея просякнута людяністю і вірою в краще майбутнє. Якщо кожна сцена містить якийсь конфлікт за вирішенням якого цікаво спостерігати. Якщо навіть в банальні на перший погляд ситуації вкладено стільки емоцій (часто майстерно прихованих), що забуваєш про все навколо. Якщо всі актори просто нормально виконують свою роботу, не намагаючись підсилити враження від своєї гри банальною аматорщизною. Якщо ритм фільму не допускає відвертих провалів, під час яких не розумієш що тебе взагалі тримає перед екраном. Всі ці якщо в “Люксембург, Люксембург” є щасливою реальністю.
“Люксембург, Люксембург” з точки зору кінематографії найкращий український фільм, серед тих, що я встиг подивитися. Любителям гарних історій він подарує гарну історію, а любителям автентики – сучасну українську автентику, подобається вона вам чи ні. В фільмі достатньо багато радощів і суму, щоб відчути повну гаму емоцій, але позитивний настрій присутній весь час. І, як в будь-якій гарній казці, добре врешті-решт перемагає зло.