Дата публікації: 2023-05-13 12:00
Рік: 2023
Режисер: Чад Стагелські,
Актори: Білл Скашгорд, Бріджет Мойнеген, Донні Єн, Іян Макшейн, Кіану Рівз, Кленсі Браун, Ленс Реддік, Лоуренс Фішборн, Наталія Тена, Ріна Саваяма, Скотт Едкінс, Хіроюкі Санада, Шам’є Андерсон,
Тривалість: 2 год. 49 хв.
Кошторис: $ 90 000 000
Касові збори: $ 407 000 000
Рейтинг IMDB: 8,2 / 10
На початку цього року я передивився всі три попередні фільми про Джона Уіка, щоб приготуватися до виходу четвертого. Якщо ви теж дивилися ці фільми, то уявляєте світ Джона Уіка зі смертю дружини, готелем “Континенталь”, Високим Столом і численними головорізами зі злочинного світу, які не дають Джону Уіку спокійно піти на пенсію. І, звичайно, нескінченні високохудожні бійки, заради яких все і було створено. “Джон Уік 4” по всіх параметрах перевершив все, що ми бачили до цього в цій франшизі. Майже три години екранного часу, ще більше бійок, ще більш колоритні персонажі й значно більше драматизму. В четвертому фільмі сюжет, нарешті, вибрався із тіні бійок-перестрілок-переслідувань і підвищив статус цілої серії до епічного.
В попередніх трьох фільмах історія Джона Уіка виступала в ролі затравки для подальших не надто складних сюжетних ліній, які легко уміщувалися в стандарти пригодницьких квестів. Я співчував його персональній драмі, але розумів, що вона необхідна тільки, щоб обґрунтувати години екранного мордобою. Моральні дилеми, якщо і виникали, то мали передбачуваний характер і завжди закінчувалися смертю поганих хлопців. В четвертому фільмі далеко не всі головні персонажі однозначно можуть бути позначені як добрі чи погані. А коли двоє найманих кілерів з дуже схожою історією і подібним світоглядом зустрічаються в одній сцені, то передбачити результат зустрічі доволі складно. Автори фільму знайшли дуже цікавий спосіб розв’язати цей конфлікт. Подібні фінали присутні в міфах, легендах і видатних літературних творах. Тепер ним може похвалитися і франшиза “Джон Уік”.
Дуже сподіваюсь, що режисер Чад Стагельські не зіпсує цю чудову чотирисерійну історію, роздувши її до п’ятисерійної. Історія Джона Уіка закінчилися так, як повинна була закінчитися. Лякає той факт, що і Чад Стагельські й виконавець головної ролі Кіану Рівз регулярно дають зрозуміти, що вони готові робити нові фільми зі всесвіту Джона Уіка поки глядачам це буде цікаво. Але це не обов’язково повинні бути продовження. Наразі відомо про спін-офф “Балерина”, події якого відбуватимуться між третім і четвертим фільмами, а також про мінісеріал “Континенталь”, який повинен розповісти історію готелю, що передувала появі героя Джона Уіка. Сподіваюся, пріквелами й спін-оффами все й обмежиться.
Хоча, загалом я отримав задоволення від перегляду фільму не все в ньому мені сподобалося. Найбільше питань у мене до часу тривання фільму — навіщо його було робити настільки довгим? Нам показали цілих три основні локації: Осаку, Берлін і Париж, та я б спокійно обійшовся без Осаки. Або, як варіант, зменшив тривалість подій в кожній з них. Тим більше, що основну їх частину складали екшн-сцени.
Другий момент, який мене дуже неприємно вразив, це тупість дрібних посіпак поганих хлопців під час мочилова. Якщо ви вже робите фільм про бійки й перестрілки, то може не варто спускатися до відверто примітивних рішень, коли погані хлопці в хороших хлопців не тільки не влучають з одного метру, а й дуже часто не думають користуватися своєю тактичною перевагою. Така безмозкість пасувала б тільки до горорів про зомбі або комедій про підлітків.
Нарешті, попри непогану гру Біла Скашгорда я не можу повністю повірити в зловісність його персонажа Маркіза де Грамона. Місцями міміка була ну дуже дерев’яна і не відповідала масштабові персонажа. Зрозуміло, що Маркіз був самозакоханим довбограєм з практично необмеженою владою і від нього не варто було очікувати якоїсь глибини думок. Та все ж навіть таких персонажів не треба грати настільки прямолінійно. Мені це трохи зіпсувало враження від фільму.
Щодо позитивних моментів, то тут їх, на щастя, дуже багато. Передусім, це висока якість екшн-сцен, кожна з яких є унікальною, не схожою на інші. Окрему сцену розглядаєш, як мініфільм зі своїми героями й сюжетними лініями, інтригами й несподіваними розв’язками. Деякі сцени були настільки добрими, що їх, безсумнівно, будуть згадувати в підручниках з кінематографії. Наприклад, фінальне мочилово на сходах Монмартру в Парижі. Це вже не просто екшн-сцена, а символ всього життя Джона Уіка — нескінченне дертя вгору в боротьбі з намаганням всіх навколо скинути тебе на самий низ, і все тільки для того, щоб там на горі знову продовжити боротися за своє життя.
Ще дуже сподобалися нові персонажі. Голова готелю “Континенталь” з Осаки Шимадзу Козі у виконанні Санади Хіроюкі нічим не поступався персонажу того ж Хіроюкі з чудового фільму “Швидкісний потяг”. Шам’є Андерсон зіграв цинічного, але по-батьківськи прив’язаного до свого пса полювальника за головами містера Ніхто. Про Маркіза де Грамона я вже згадував — добре, але могло бути ще краще. Скотт Едкінс шикарно зіграв голову Німецького Столу Кіллу Харкана.
Але найбільше сподобався персонаж Кейн у виконанні Донні Єна — сліпий кілер на пенсії, змушений битися з Джоном Уіком, оскільки Маркіз шантажує його смертю доньки. Донні Єн є майстром бойових мистецтв, який зіграв в безлічі фільмів на цю тему, частину з яких сам і зняв. В цьому він схожий з Марком Дакаскасом, який протистояв Кіану Рівзу в третьому “Джоні Уіку”. Дакаскос створив дуже іронічного персонажа, і тоді це відчувалося, як ковток свіжого повітря. Натомість у Донні Єна іронія змінилася драматизмом в стилі самого Джона Уіка. Тільки з собою він ще приніс вишукану елегантність сліпого майстра. Якщо ви дивились фільми про Шаолінь, то впізнаєте цей типаж — похилого віку майстер, який навіть без зору невимушено дає фору більш молодим бійцям. Їхні з Джоном стосунки й фінальна розв’язка — це дуже високий рівень для фільмів такого ґатунку.
У фільмі є ще один момент, який дехто відносить до недопрацювань: майже повна відсутність реакції звичайних людей на бійки та перестрілки й повна відсутність поліції. Насправді дивно спостерігати, як люди в клубі продовжують спокійно танцювати, коли в метрі від них вбивають людей. Як біля Тріумфальної Арки в Парижі тривають розбірки, людей збивають автомобілі, але ніхто не зупиняється і потік продовжує свій рух. Як на сходах Монмартру довгий час триває жорстоке переслідування і не знайшлося жодної людини, яка б викликала поліцію. Це все дуже нереалістично, але якщо дивитися на це, не як на реальні події, а як на художній образ, то можна знайти певний сенс в такому підході. Наприклад, що сучасне суспільство зовсім не таке чутливе до насилля, як воно декларує. Що сили закону, які повинні захищати спокій цивільних громадян, часто самоусуваються від виконання своїх обов’язків. Що тебе можуть вбити у людному місці й ніхто і пальцем не ворухне, щоб втрутитися і тобі допомогти. У світлі триваючої війни в Україні останній пункт нам є дуже близьким, хоча на Заході зі мною, напевно, не погодяться.
“Джон Вік 4” – неймовірно потужний фільм з насиченими екшн-сценами, сильними персонажами й епічним фіналом. Його варто дивитися, навіть якщо ви не бачили попередніх трьох фільмів.