Дата публікації: 2022-09-20 12:00
Рік: 2020
Режисер: Володимир Тихий,
Актори: Віра Климковецька, Дмитро Тубольцев, Дмитро Хом'як, Михайло Кукуюк, Петро Микитюк, Станіслав Бжезинський, Ярослав Федорчук,
Тривалість: 1 год. 53 хв.
Кошторис: ₴ 42 000 000 000
Касові збори: ₴ 8 500 000
Рейтинг IMDB: 7,9 / 10
До кожного українського фільму я підходжу із побоюванням побачити не дуже якісний виріб, який краще б взагалі не дивитися. Можливо це залишки радянського виховання, яке вдовбувало в голови думки про другорядність українського перед російським. А можливо не дуже вдалий досвід оглядання вітчизняного кінематографу часів незалежності. Як би там не було цей острах у мене є і я не збираюся його приховувати, тим більше, що зараз серед українців повно людей з подібними відчуттями. Отже до «Котиків» я був налаштований скептично, але все ж таки змусив себе відкрити Youtube і подивитися його повністю. Точніше, змушував я себе перші хвилин 20, потім чи то оповідання вирівнялося, чи то я до нього призвичаївся, та хвиля була впіймана і далі я дивився його без жодного внутрішнього напруження. Скажу більше – із задоволенням!
За сюжетом група добровольців АТО десь в серпні 2014 року прибуває на позицію і мусить боротися із атаками «сепарів», власними комплексами та самою смертю. До «Котиків» я не дивився жодного художнього фільму про війну – мені було моторошно від самої думки про оглядання драматичних для нашої країни подій в формі ігрового кіно, новин вистачало на все. Але все-таки треба було розривати це замкнене коло, і комедія допомогла зробити це в найбільш безболісний спосіб.
Під час перегляду відчуття змінювалися регулярно – захоплення від вдалих фантасмагорій, невдоволення діями колаборантів, захват від цікавої музичної вставки, посмішка від жарту, нудьга від затягнутого монологу, знову посмішка від жарту, здивування від неочікуваного спецефекту, очікування на закінчення невиправдано повільної сцени, та ж сама цікава музична вставка, не такий вдалий жарт, менш вдалий спецефект, посмішка від жарту, сором за поведінку новоприбулих персонажів, бажання закінчити перегляд через надзвичайно банальний хід, та ж сама не така вже цікава музика, бажання дивитися далі, бо банальний хід виявився не таким вже банальним, сміх від вдалого жарту, сум від усвідомлення серйозності подій, посмішка від жарту, що обігрує серйозність і перетворює її на фарс … і так далі, і тому подібне.
Нескінченна гойдалка від трагедії до комедії і назад. Розумію, що не кожний витримає подібний режисерський підхід – дехто відкрито вимагає від «Котиків» визначитися ким ж вони є! Я теж не зрозумів. Та якщо відкинути спроби підігнати фільм під стандартні рамки жанрів, то можна просто насолоджуватися побаченим, як звичайним життям – із трагедіями і комічними ситуаціями. Ті, хто не був на передовій до того ж зможе дізнатися багато цікавого із побуту та звичаїв наших бійців.
Що стосується власне гумору, то він доволі цікавий, на щастя без нецензурщини (можна дивитися з дітьми), хоча і з елементами туалетного гумору. А в порівнянні із популярними серіалами «Південний парк» та «Рік і Морті» він практично стерильний. Переважно його витискають із різноманітних ситуацій де треба і, часом, де не треба, але є й більш довгі і продумані комедійні лінії. Часами напрошувалися порівняння із Монті Пайтоном – гумор був смішний в своєму абсурді. Дехто навіть вважає абсурдність головною ознакою гумору «Котиків», та я не був би таким категоричним. В основному нам розповідають байки типу, як «кум пішов на рибалку та спіймав оооот такого сєпара» – типові для українців мисливські історії на воєнно-патріотичний лад.
Ще мені дуже сподобалася гра акторів. Не всіх, звичайно, але це був пристойний рівень. Колоритні трагікомічні персонажі – одна з найкращих рис цього фільму, ну якщо ви додивитеся його до кінця і встигнете розглянути їх з усіх боків. Найбільш картонними і клоунськими виглядали росіяни – тобто як і треба, ми прийшли з них посміятися, і нам цього дали в асортименті.
Чи могли «Котики» бути кращим фільмом? Безумовно, могли. Але так само, вони могли бути і значно гіршими, тож давайте цінувати їх такими, якими вони є – українською патріотичною сатиричною комедією. Дуже потрібною в часи війни для підтримки бойового духу – той, хто вміє сміятися із себе, завжди переможе тих, хто занадто серйозно ставиться до себе і через це робить дурні речі.
Підсумовуючи, скажу, що фільм мені припав до смаку попри свою очевидно незбалансованість. Жарти переважно подобалися або навіть дуже подобалися, актори грали переконливо, росіяни вмирали натхненно, а синьо-жовтий прапор мужньо витримував ворожі кулі. Після перегляду залишилась гордість за наших бійців – одночасно таких звичайних в побуті і таких мужніх на полі бою. Хотілося б, щоб подібних фільмів було побільше, а «Котиків» я ще буду передивлятися.
P.S. Фільм «Наші Котики» доступний для безкоштовного перегляду на Youtube.