До мене в руки потрапив екземпляр гумористичного журналу “Самохотник” з 1917-го року. Це не професійний журнал, друкований в типографії, а радше військовий листок в формі журналу. Він малювався і писався від руки, а потім на гектографі робили його копії.
На сайті “Локальна Історія” пишуть, що всього вийшло 40 номерів журналу, останній – наприкінці 1917-го року. Мій примірник в верхньому лівому куті має позначку 25-26, що може означати подвійний номер журналу. Щоправда, вказана в лівому нижньому куті дата “1917 мая (?) 25 дня” в такому разі говорить про те, що за решту 1917-го року повинно було вийти ще 14 номерів – в середньому 2 номери на місяць, тобто значно частіше ніж за попередні роки. А можливо я неправильно зрозумів назву місяця в даті. Хоча, як вказано на титульній сторінці журнал “Виходить, коли сам схоче”.
Загалом, читати текст дуже важко, оскільки весь він написаний від руки відповідно до тогочасних правил правопису, які відрізняються від сучасних. Якби цього було мало, чорнила на окремих сторінках помазались при копіюванні. Тим не менш, в журналі можна побачити вірші, оповідання, тексти пісень, карикатури, оди, новини та телєґрами. На останній сторінці розміщена реклама річників “Самохотника” за 1915 та 1916 роки із закликом поспішати, бо “наклад не великий”. На самому долі можна прочитати, що “Редакція одного – Видавництво двох”.
Спочатку я навіть збирався переписати текст і викласти разом з файлом скану журналу, але потім зрозумів, що на це пішла б купа часу. До того ж, окрім розшифровки самого тексту було б добре розуміти його зміст, а для цього треба було б детально вивчити подробиці реальності, в якій перебували українські січові стрільці в 1917-му році. Тому просто викладаю скан в форматі PDF. Сподіваюся, комусь він буде цікавий, як наша культурна спадщина.
Тут ви можете скачати відсканований примірник журналу Українського Січового Війська “Самохотник”.