В “Історії нової літературної української мови” Василя Чапленка побачив прізвище Ґават в контексті використання української мови в літературі в докотляревські часи. Там була згадка про інтермедії в п’єсах Ґавата, написані українською мовою. Пішов шукати, дізнався багато цікавого і ділюся з вами.
Чому це важливо?
Сам факт використання народної української мови в літературі на початку 17-го століття свідчить про існування цієї мови щонайменше вже в 14-му столітті (тут я даю мінімальні 3 сотні років на формування мови). З інших джерел ми знаємо про використання окремих елементів народної української мови в літературі перших століть існування Руси, тобто, насправді, українська мова принаймні тисячолітню історію. Але на твори Якуба Ґавата (Ґаватовського) ми можемо посилатися в дискусіях з прихильниками теорій про Австрійський генштаб, Леніна та іншими твердженнями про штучність та вигаданість української мови.
Чи це насправді українська мова?
Так. Мова в п’єсах Ґавата – це українська мова із західних регіонів України, в якій помітний польський вплив. Якуб Ґават був вірменином і мешкав у Львові, який входив до складу Речі Посполитої. Так як російська мова тільки своїм офіційним статусом в російській імперії русифікувала українську мову, так і офіційна польська мова тієї держави впливала на тодішню українську. Це не робить українську мову 17-го століття менш українською, оскільки попри ці впливи, українська основа легко впізнається і не викликає сумнівів. Це не суміш російської і польської, як стверджували російські шовіністи на чолі з Ломоносовим, це самостійна мова з власною історією.
Чому української народної мови так мало в тогочасній літературі?
В часи до появи “Енеїди” Котляревського освічені українці замість народної використовували так звану літературну українську мову, яка була по суті українською версією старослов’янської мови. Літературна мова була ознакою високої освіченості і певного соціального статусу. Нею масово не розмовляли, оскільки вона була штучним утвором, непридатним до потреб побутового спілкування. Тим не менш, як латина для католиків, старослов’янська для православних слов’ян була обов’язковою для використовування не тільки в церковних справах, а і в документообігу. До того ж, їй ще й доводилося виборювати право на існування в боротьбі з польською мовою Речі Посполитої. Тому, з одного боку літературна українська мова витісняла народну українську, а з іншого захищала хоча б таку тогочасну українську ідентичність перед загрозою тотальної полонізації. В майбутньому ця мова долучилася до створення сучасної російської мови і практично злилася з нею до невпізнанності. Але в барокові часи її засилля пояснює брак народної української мови в українській літературі.
Чому українська мова була використана тільки в інтермедіях, а не усюди в п’єсах Ґавата?
В ті часи використання мови залежало від мети її використання. Умовно можна говорити про “високий стиль”, яким писалася серйозна література та складалися документи, та “низький стиль”, яким розмовляли прості люди. П’єси належали до високого стилю і писалися однією з високих мов – польською, літературною українською, а от інтермедії до п’єс належали до низького, простонародного стилю і могли бути записані народною мовою. Тому основний текст своїх творів Якуб Ґават пише польською (офіційною мовою для Речі Посполитої), а інтермедії українською, якою розмовляли прості люди на українських землях. Порівняйте з високим стилем в віршах Климентія Зиновієва на богословські або філософські теми, написаних старослов’янською мовою, з низьким стилем в його віршах присвячених професіям простих людей, написаних майже чистою українською народною мовою.
Як виглядала українська мова в інтермедіях Ґавата?
Нарешті, ми підібралися до самого тексту і тут виникає певна складність. В оригіналі п’єси записані готичним шрифтом, який ще треба вміти правильно прочитати, а потім записати сучасною українською абеткою. На щастя все це давно було зроблено, тому нижче наводжу готичний оригінал, взятий із статті Михайла Павлика 1899-го року “Якуб Ґаватович (Ґават), АВТОР ПЕРШИХ РУСЬКИХ ІНТЕРМЕДИЙ 3 1619 Р.“, і українську транслітерацію з сайту “Ізборник“. В статті Павлика наведена повна одна сторінка тексту, але я даю тільки її фрагмент для прикладу.
Климко
Що тут ти, побратиме, собі порабляєш?
Кажи мені — як живеш та і як ся маєш?
Стецько
Я тут не роблю нічого.
Ось іду до дому свого,
Та із тоєми горшками,
Як з своїми сусідами.
Климко
Та нащо так много маєш?
Либой, на жонку кидаєш?
Стецько
Нащо? Ци хочеш вірити,
Що люблю хороше жити?
Всього достаток варити,
Кажу, та ся не курчити
Так, яко пшиналєжаєт
Сподарові, що все маєт.
Як бачите, цю мову може легко зрозуміти і сучасний українець. Декілька застарілих слів, діалектизмів та пара полонізмів не змінюють того факту, що перед нами не польська, не російська (з чого б це?), не старослов’янська (літературна українська), а найсправжнісінька народна українська мова, з якої бере своє коріння та мова, якою ми спілкуємося зараз.