В казці “Народжений під щасливою зіркою”, що входить до четвертого тому етнографічної праці Оскара Кольберга “Покуття”, є такі рядки:
Купець прийшов до дому і дав зятеві своєму пів буханки хліба і шість крейцерів і відправив його аби собі шукав щастя. Він йде і зайшов до нашого царя аби йому цар зробив пас (паспорт), аби йому вільно йти в світ. Питає цар: “де ти йдеш?” Він відповідає цареві: “йду щастя шукати”. Цар каже: “йди шукай і мого щастя, бо в мене син сім років на один бік (лежить, хворіє), і немає таких докторів аби йому ліки знайшли”. Він каже: “добре, буду шукати!”
Пішов хлопець до другого царя аби йому підписав пас в світ. Цар підписав йому і питає його: “де ти йдеш?” Він каже: “йду щастя шукати”. А цар каже: “шукаєш свого, шукай же і мого; в мене яблунька золоті яблунька родила; тепер вже дванадцять років, як не цвіте, ні яблучка не родить”. Він каже: “добре, буду шукати”.
І пішов він аж до третього царя. І той цар йому підписав пас аби йому вільно йти в світ. Цар питає: “де йдеш?” А він каже: “йду в світ шукати щастя”. Цар каже: “шукаєш свого, шукай же і мого; вже чотирнадцять рік, як вийшла на двір панна, донька моя, і ніхто не знає, де поділась”. Він каже: “добре, буду питати”.
http://oskarkolberg.pl/MediaFiles/032dwok.pdf
Не кожного дня зустрічаєш в казках згадки про такі речі, як паспорти. Тим більше дивно, що головний герой мусив йти до трьох різних царів, щоб кожний з них підписав паспорт “аби йому вільно йти в світ”. Очевидно, що згадані паспорти відрізняються від сучасних паспортів, які видаються тією країною, громадянином якої є особа. Можна мати кілька громадянств і, відповідно, кілька паспортів, але в казці зі збірки Кольберга явно інша ситуація.
Головний герой напевно є мешканцем Покуття, яка сьогодні є регіоном Івано-Франківщини, а в 19 столітті, коли було записано цю казку, входила до складу Австро-Угорської Імперії. Паспорти в сучасному вигляді з’явилися тільки в 20-му столітті, тобто в казці документ з тією ж назвою виконував інші функції.
Слово “паспорт” має французьке походження і означає “перетинати (пас) порт”. Зазвичай купці потрапляли до чужих країн на човнах через морські порти. Якщо вони не мали “паспорту” на подорож вглиб країни, то повинні були залишатися в самому порті. Сюжет фільму “Термінал” із Томом Генксом описує подібну ситуацію, коли головний герой, не маючи дійсного паспорту, застряг в Нью-Йоркському аеропорту.
Перші паспорти з’явились в Англії в 1414 році, коли король Генрі 5-й почав видавати документи своїм підданим для закордонних подорожей. Мати паспорт було не обов’язково, але із вказанням особи і роду її занять та з підписом короля він служив певною гарантією, що шляхетна особа отримає відповідне до свого статусу обходження. Не треба плутати паспорти для закордонних подорожей з посвідченням особи, яке має свою окрему історію.
В Європі паспорти поширилися в епоху Ренесансу. Вони видавались окремим людям для закордонних подорожей і з них можна було довідатись ім’я, род занять, а також особливі прикмети та, рідше, стан здоров’я. Це дозволяло упевнитись, що документ не крадений, а його власник на становить епідеміологічної небезпеки. Пізніше в паспортах стали з’являтися такі поля: рік народження, віросповідання, стать, сімейний стан, форма обличчя, колір волосся, форма носу, колір очей і так далі. Паспорти видавались на дуже обмежений час, значно менший ніж зараз, і більше нагадували візи, хоча візи в той час теж існували.
В 19-му столітті, коли, як я припускаю, відбувалися описані в казці події, паспорти масово використовувались по всій Європі. Цей документ став обов’язковим майже для всіх мешканців Європи. Одночасно з тим індустріальна революція призвела до значного розвитку подорожування в другій половині 19-го століття, передусім, завдяки появі великої кількості зручних і швидких залізничних шляхів. Прикордонні служби елементарно не давали ради із багаторазово збільшеним навантаженням і де-факто припинили перевірку паспортів на кордонах, хоча формально такий обов’язок залишався. До самої Першої Світової Війни мешканці Європи могли вільно пересуватися всередині. Не хотілось би проводити історичні паралелі, але напрошується порівняння із сучасною Європою, де всередині Євросоюзу теж можна подорожувати без обмежень.
Отже, можна зрозуміти, який саме документ мав бути у героя казки для подорожей в пошуках щастя, але не зрозуміло навіщо йому треба було “підписувати пас” у трьох царів. Відповідь на це питання міститься в книзі “Путівник по Північній Європі” Джона Мюррея, виданий в 1842-му році:
Вам не потрібен паспорт, щоб висадитися у вільному порту Гамбурга, де британський консул, пан Каннінг, видасть паспорт за копійки для поїздки до Данії, Швеції та Норвегії; це було б набагато дорожче в Міністерстві закордонних справ у Лондоні. Загалом у скандинавських країнах все відбувається інакше, ніж на материку, ви можете залишити свій британський паспорт, якщо хочете, але вам потрібен датський паспорт, щоб виїхати з Копенгагена, вам знадобиться шведський перш ніж забронювати каюту для корабля зі Стокгольма до Або (або Турку) у Фінляндії та ще три, щоб дістатися звідти до Санкт-Петербурга, щоразу вам доведеться здавати свій попередній паспорт, за який ви мали задоволення заплатити 3 до 6 шилінгів тільки вчора, близько 3 фунтів стерлінгів (або 60 шилінгів) за документ у Міністерстві закордонних справ про поїздку до країн півночі — це викинуті на вітер гроші.
books.google.com
Як ви бачите, ця подорож вимагала отримання місцевого паспорта на кожному кордоні, тобто паспорт фактично виконував роль візи. Якщо припустити, що головний герой казки подорожував по півночі Європи в першій половині 19-то століття, то три паспорти від трьох різних царів цілком мають сенс.
З іншого боку Австрійська Імперія була сусідом Російської та Османської Імперій, які не були частиною Європи і, напевно, мали свої обмеження в подорожуванні для іноземців. Цілком можливо, що йдеться про царів саме цих трьох імперій.
Інший варіант такий, що селянин з Покуття у своїй казці висміював саму ідею обмеження подорожей через необхідність мати паспорти і тому цілеспрямовано довів її до абсурду, відправивши героя казки до трьох різних царів.
В кожному разі, мені цікаво було розібратись з питанням паспортів і дуже цікаво було усвідомити, який великий історичний матеріал несуть в собі народні казки. Це не просто чарівні історії, які ми читаємо в дитинстві. Побутові казки можуть бути чудовим доповненням до підручників з історії, треба тільки зрозуміти про що саме в них йдеться. Як от проста на перший погляд згадка паспорту дозволила дізнатись дуже багато цікавого і нашої історії.