Добрий день чи доброго дня?

Останнім часом посилився срач на тему “як треба правильно вітатися”. Народ масово вживає “доброго дня”, а виявляється правильно треба казати “добрий день”. Не те, щоб я вважав це питання надважливим в часи, коли українською спілкується менше половини українців, але було цікаво послухати аргументи. Найцікавіше про це пише сайт Інтермаріум.

Там пояснюється, що хоча ми всі звикли вітатися фразою “доброго дня”, історично українській мові притаманна форма у називному відмінку “добрий день” або “добридень”. Це констатація факту, а не побажання. Так само і в інших слов’янських мовах. Причому, народні форми не переймаються часом доби – вітатися фразою “добридень” можна і вдень, і ввечері. А побажання “гарного дня” або “доброго дня” звучать зазвичай наприкінці розмови, коли співрозмовники розходяться. Так само, як бажати доброго здоров’я, триматися і берегти себе. Ніхто при здоровому глузді не почне розмову з фрази “Тримайтеся!”

А от форми “добриранок” в українській мові ніколи не було. Натомість історично природною є форма “доброго ранку”. Сталося так тому, що вранці люди не мали часу на розмови, і все спілкування зводилося до одного побажання вдалого або “доброго” ранку.

Отже, кажемо “добрий день” чи “добридень” під час привітання і бажаємо “доброго дня” під час прощання.

Читати:  Поет Анатолій Рекубрацький

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *