Українські бойові буряти

Дуже важливе питання підняв Павел Казарін в статті “Пробачення наосліп” – пробачати чи не пробачати білорусів. Та мимохідь він торкнувся значно більш важливої теми – українського минулого в СРСР.

Ми, як частина СРСР, самі були “бойовими бурятами”. Наші хлопчики гинули в Афганістані.

Чи це означає, що ми теж були винні?

Павел робить висновок – почекайте хвилину – НІ! Не винні! Ми були лише окупованою територію. А національна свідомість приходить повільно і ось бачите тільки зараз ми почали реальну декомунізацію.

Категорично з цим не згоден. Ми були винуваті. Ми були співучасниками. Так само як білоруси зараз. І ми повинні були порвати з комуністичним минулим не через 30 років, а тоді зразу. Тільки от у нас завжди знаходилися політики, що кричали “не на часі”.

Зараз ми бачимо до чого це призводить. Ми не знаємо хто ми, чого ми хочемо, куди ми йдемо. Какая разніца врешті-решт.

Він каже, таким ставленням ми відріжемо Білорусь і штовхнемо її в обійми “руського миру”. Про який саме час йдеться? Зараз вона і так окупована, вона де-факто є частиною “руського миру”. Якщо вона і далі залишатиметься окупованою, то ніяке ставлення нас до них її не врятує. Якщо вона стане вільною, то тим більше треба виписати рахунок, а не прикидатися, що нічого не було.

Якби Захід нам тоді теж виписав рахунок, до нас швидше б доходило. А так в народі вкорінилося хибне враження, що повернення до СРСР і дружба з Росією це нормально. В результаті тільки після атаки Росії до нас насправді дійшло (та й то не до всіх), який справжній кошт цієї дружби. А без атаки? Чесна відповідь була б – ніколи. 

Читати:  Нобелівський комітет, як черговий приклад російського наративу на Заході

Тому ми повинні ще раз серйозно проаналізувати на державному рівні наш радянський період і оголосити злочини злочинами, не ховаючись за окупаційний режим. 

І не треба пробачати Білорусь, якщо ми дійсно хочемо, щоб вона стала демократичною.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *