Цього разу хочу розповісти про книгу Андрія Кокотюхи для середнього шкільного віку. Не закривайте цю сторінку відразу, будь ласка! Дитячі книги бувають дуже цікавими навіть для дорослих, згадайте хоча б «Гаррі Поттера» та «Гобіта». Їх читають люди всіх поколінь, хоча спочатку вони позиціонувалися, як виключно дитячі книжки – казки, якщо хочете. А якщо це вас все одно не переконало, подумайте про своїх дітей. Їм теж треба читати українські книги, і ви можете про це подбати, якщо будете знати про існування подібних книжок.
Події «Гімназиста» відбуваються в сучасному довоєнному Києві. Слово довоєнний треба додавати обов’язково, бо війна все настільки змінила, що Київ 2015 року вже не виглядає настільки сучасним, як можна було б подумати. Головна різниця в більшій кількості «зради» – російських агентів багато, а української свідомості мало. Хотілося б вірити, що ми безповоротно попрощалися із подібним.
В цілому книга мені сподобалася – написана легко, з фантазією, насичена подіями, інтригами та навіть романтикою. Переповідати сюжет немає сенсу – це доволі типовий детектив, в якому головні герої спочатку намагаються зрозуміти, хто їх шантажує, а згодом стають втягнутими у розслідування вбивства. Персонажі зображені досить цікаво, кожен має виразний характер і по-своєму порається з викликами. Діють вони переважно передбачувано, хоча й не без сюрпризів.
Для літератури подібного жанру характерна наявність моралі, і «Гімназист» не став виключенням – тут її повно: розкривається тема дружби, зради, підлості, мужності і навіть натяків на кохання. Нічого нового ви тут не дізнаєтесь, але напевно це змусить вас на хвильку зупинитися і замислитися над своїм життям. Як і повинно бути в хорошій книзі.
Окремо хочу зупинитися на темі війни і патріотизму, що невід’ємною частиною цієї історії. Читачі дізнаються подробиці про війну минулого і війну сучасності та зможуть провести паралелі між діями головних героїв та поведінкою реальних людей та народів. Хоча задум в цілому абсолютно правильний (дітям змалку треба пояснювати, як влаштований світ, доступними для них способами), та, як на мене, тут він занадто очевидний і наполегливий. Дорослий миттєво розуміє на що натякає автор, а дитина може відчути, що нею маніпулюють, нав’язуючи правильний світогляд. Це єдиний момент, який мені видався не дуже добре прорахованим. Все-таки, це художня література, а не політична пропаганда, і вона не повинна нагадувати історії про «дєдушку Лєніна».
Важко сказати, чи у школярів від «Гімназиста» було б таке ж враження, як у мене, та можу порівняти з іншими книгами для дітей та молоді і запевнити, що рівень у книги дуже високий, як для подібної літератури. Недарма, книга має аж два продовження, а видана найгарнішим виданням України «А-ба-ба-га-ла-ма-га».
Тим не менш, я рекомендую познайомитися з книгою, оскільки вона є дуже якісним представником сучасної української молодіжно-шкільної літератури. Сам я був приємно вражений наявністю подібних книжок і збираюся продовжити їх вивчати. Якщо у вас є свої улюблені книги цього ґатунку, напишіть про них в коментарях.