Депортація українських біженців до СРСР після Другої світової війни

“Українська Правда” опублікувала дуже цікавий матеріал про українських біженців після Другої світової війни “Чому я не хочу вертатись в СРСР: памфлет Івана Багряного, що врятував життя сотням тисяч українців“.

В ньому розповідається про те, як після здолання нацистської Німеччини західні країни намагались повернути мільйони українців “на родіну”, де їх очікували переслідування, концтабори та смерть. Письменник Іван Багряний, який ще до війни пройшов через жахіття НКВС, активно боровся проти такого нерозбірливого підходу. Для допомоги землякам він і написав книжечку “Чому я не хочу вертатись в СРСР”, яка пункт за пунктом описувала злочини радянської влади і пояснювала яке страшне майбутнє очікує українців, яких західні “демократичні” країни змусять повернутись до СРСР.

Саме цю книжечку тоді над чергою знервованих перед черговим скрінінгом Багряний проніс, стискаючи у своїй руці. Її він, зайшовши до кімнати, поклав перед членами комісії [яка вирішувала кого відправляти до СРСР, а хто може залишитись на Заході]. І за словами перекладача, який був з ним, сказав: “Ось вам відповідь! За всіх українців. Нас мордували Сталін і Гітлер. А тепер залякуєте ви, що повернете знову на “родіну”. І Сталін мститиме нам, як  зрадникам”. По цих словах, письменник повернувся і вийшов. 

На щастя такий підхід за твердженнями авторів статті призупинив процес скрінінгу і тим самим мільйони життів було врятовано. Не думаю, що все було так просто, але для народної легенди підійде.

Мене більше цікавить сам факт примусової висилки українців до СРСР, яким займались на фашистські режими, а цілком собі “цивілізовані” західні країни, які врятували планету від “коричневої чуми”. Безумовно, врятували, важко навіть уявити, в якому світі ми б жили, якби не та перемога. Але як все в світі вона не була чорно-білою. Рятуючи себе, західні країни відправляли на смерть і страждання мільйони українців, закриваючи очі на нелюдський тоталітаризм СРСР.

Читати:  Русифікований Шевченко ревьот і стонєт

Нам не можна забувати таких речей і не можна ідеалізувати Захід. Так, зараз він нам допомагає, хоча і не одностайно. На Заході надалі залишається велика кількість людей, які б радо припинили постачання зброї Україні, а після остаточної окупації так званою росією змусили б повернутись мільйони біженців назад “на родіну”. Вони вже так вчиняли. Вони вже тоді себе вважали добром, яке бореться зі злом. Вони не бачили нічого поганого у відправленні людей на вірну смерть і це було навіть менше 100 років тому. Людська свідомість не змінюється настільки швидко. Захід просто не міг за такий короткий проміжок суттєво змінити свою ментальність. Якщо просто зараз фашистські рухи на Заході з новою силою набирають популярність, то відсилка біженців “на родіну” може навіть вважатись благодіянієм. Мовляв, дивіться, ми вас не катуємо, не вбиваємо, а лише дозволяємо повернутись на свою землю. Це ж тільки справедливо. А те що ваша земля окупована росією, так вам просто треба підлаштуватись під нові реалії. Таке життя.

Нам всім варто знати про такі сторінки історії, щоб розуміти як все ще може обернутися і мати більш адекватні очікування від цього світу. І менше розкидувати пальці, вибиваючи привілеї. Захід вже робить безпрецедентну в своїй історії річ, якої ніхто не очікував. І на щастя нікому зараз не треба писати памфлети для врятування українських біженців. Зараз сучасним Багряним стали Тімоті Снайдер, Сергій Плохій та власне держава Україна. Але не варто думати, що так буде завжди.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *