“Працівниця львівського метро” в Твіттері пише : До речі, про те, що в Достоєвського має бути якась висока духовність, я дізналася тільки недавно з інтернетів, бо читала його не в школі і відповідно без натхненної вчительки росліт, яка б розказала, що автор мав на увазі насправді) Навіть без натхненних вчителів в СРСРі було чітко визначено і […]
Дуже важливе питання підняв Павел Казарін в статті “Пробачення наосліп” – пробачати чи не пробачати білорусів. Та мимохідь він торкнувся значно більш важливої теми – українського минулого в СРСР. Ми, як частина СРСР, самі були “бойовими бурятами”. Наші хлопчики гинули в Афганістані. Чи це означає, що ми теж були винні? Павел робить висновок – почекайте
Якщо вам колись стане шкода «хороших руських», яких намагаються повернути додому, а вони плачуться, що з них там буде знущатися злий ліліпутін, подумайте про такий епізод біографії Вʼячеслава Чорновола: Восени 1988 року разом з Михайлом Горинем дав інтерв’ю закордонній журналістці Марті Коломиєць, у зв’язку з чим влада розгорнула кампанію за випровадження їх з СРСР. Чорновіл і Горинь звернулися до урядів
Рецепт української індульгенції: Одягтися козаком з музею, оселедець, заспівати “Червону калину”, влаштувати бійку на очах у всього світу. Прапор України обовʼязковий. Програвати не можна – ярмо руськомирця назавжди. Лузерів ніхто не любить. Виграєш – патріот навіки. Ми всі Усик.
Знайшов пост відомого харківського журналіста/поета Ігоря Костроміна, в якому він на початку війни звертається до росіян. Хоча він і не презентує весь Харків, але є показовим для розуміння світогляду харків’ян. Не полініться і прочитайте, а ще краще перейдіть за посилання і погортайте стрічку. Відразу інформую, що стрічка вся російськомовна, а пост публікую в автоматичному перекладі.
Зараз у нас популярна думка, що є україномовні українці і російськомовні українці. Одні кажуть, що кожна група має право на існування і ми повинні жити в мирі і злагоді. Інші говорять, що ніяких російськомовних українців не існує, є тільки русифіковані українці. Можна довго дискутувати хто має рацію, але простіше пошукати історичних аналогів – чи було
Російськомовні українці в історичних аналогіях Читати далі »
Почав читати “Записки українського самашедшего” Ліни Костенко. Перший і останній роман в прозі нашої видатної співвітчизниці. Хоча видано його в 2010-му році, події охоплюють період від кінця 2000-го року до Помаранчевої революції. На Вікіпедії написано, що роман став бестселером, перший тираж був розкуплений за півмісяця, а брак друкованих книг спричинив появи піратських копій. Загальний тираж
Складніше за війну з переважаючою в силі Росією є тільки спроба переконати російськомовного українця перейти на українську мову, якщо він не хоче. Тому нам всім треба працювати на цьому фронті з повною самовіддачею. Не в сенсі переходити в рукопашну, поки сволота не заговорить солов’їною, а в сенсі пошуку правильних аргументів. Зараз я хочу поговорити про
