Передостанній епізод цього мінісеріалу видався значно динамічнішим за попередні і тому дивитися його було цікавіше. Решта компонентів залишилась на місці, але тепер вона не висить одиноко в тривожному повітрі канцлерівського палацу, а кмітливо підкреслює абсурд і драматичність подій. Надалі залишається багато алюзій на реальних диктаторів та врешті-решт вони переплелися в таке складне павутиння, що втратили будь-яку прив’язку до когось конкретного (путін).
Попри певну зміну акцентів і легкість оглядання п’ятого епізоду продовжує не подобатись загальна мораль серіалу. Раніше я купувався на путіно-росіє-подібні гачки і був незадоволений, що в реальному житті все не так. А оскільки тепер Елена перетворилася на узагальнений образ диктатора, то виникає питання до авторів – це ви так бачите реальних диктаторів? Як самозакоханих маніпулятивних егоїстів, що неспроможні відрізнити реальність від власних ілюзій?
Жоден сучасний диктатор так не поводиться, навіть Трамп не такий ідіот, як в серіалі “Режим” зображена Елена Вернгем. Дивлячись на неї все здається таким простим – диктатор провокує народ, той у відповідь починає повстання, диктатора скидають. Ура! Але чомусь ані Путін, ані Асад, ані Чавес, ані Мадуро, ані Лукашенко надалі не позбулися своїх диктаторських повноважень.
Складається враження, що цю казку створили люди, які серйозно вважають, що диктаторів можна позбутися в такий спосіб. Можливо, таким чином вони заспокоюють самі себе, очікуючи на другий термін Трампа в США. Мовляв, народ все одно своє забере, нехай і з жертвами. Скине Трампа і знову запанує демократія. Не запанує, таким чином Трампа (і будь-якого іншого сучасного диктатора) не скинеш. Вони самі собі створюють ментальну пастку.
Щодо розкиданих тут і там пасхальних яєць, яких як і раніше багато, то передусім це звісно нарцисичний виступ Елени по телебаченню, в якому вона не просто погано співає, а ще й з екрана пригощає голодуючий народ різдвяним карпом – як тут не згадати Марію-Антуанетту з її “тістечками” (я знаю, що це фальшива цитата, але паралель з нею очевидна).
Спроба відмовитись від трону на Різдво нагадує єльцинське “я устал, я ухожу”. На якусь мить я подумав, що після цього дуже схожий на путіна Зубак прийде до влади і другий сезон буде вже тільки про нього. А всі попередні натяки я невірно зрозумів. В такому разі екранна окупація стосувалась б не Криму, а Чечні, а Елена була б втіленням не путіна, а Єльцина. Та це швидко минуло, бо на відміну від Єльцина Елена від влади не змогла відмовитись. Ок, йдемо далі.
Ключовим сигналом “все пропало” стала трансляція по всім каналам опери “Севільський цилюрник”. Не знаю, чи на Заході існують свої асоціації на цей рахунок, а ми всі зразу згадуємо “Лебедине озеро”. Його вже транслювали під час путчу в 1991 році, а зараз ніяк не дочекаємось його появи по всіх російських каналах. І не дочекаємось, тому що справжні диктатори не поводяться, як зображені в “Режимі” ідіоти. Нажаль.
Намагаючись втекти з палацу Елена і Зубак видираються на дах, де на них повинен чекати гелікоптер. Тут вже вспливає паралель з Чаушеску, який таким чином втік з Бухаресту, щоправда, його потім все одно спіймали.
Ну і зовсім з моєї власної уяви мені примарилася паралель з “Володарем перснів” – коли братству персня не вдалося перейти гори поверху, вони пішли через підземелля Морії. Тут Елена та Зубак не змогли втекти на гелікоптері і так само спустилися під землю. Звісно Балрог на них не чекатиме, хоча вони на нього і заслуговують.
Серед кумедних моментів – спроба міністрів вчинити заколот, який вони обговорюють як гіпотетичну можливість. Страх сказати щось прямо створює дуже цікавий комічний ефект, який не для мешканців Совка зовсім не видався б комічним.
Тепер залишився тільки останній епізод в цьому театрі абсурду. З’явиться за кілька днів.