“Жага до життя” (оригінальна назва “Don’t Move”) — американський трилер режисерів Адама Шиндлера і Браяна Нетто, створений за підтримки Сема Реймі, знаного продюсера в жанрі жахів. Головні ролі виконують Келсі Асбілл та Фінн Віттрок. Прем’єра відбулася 25 жовтня 2024 року на платформі Netflix. Рейтинги фільму на Rotten Tomatoes відзначили його 75% схваленням від критиків і лише 43% від глядачів, а на IMDb стрічка здобула 5.9 бала. Це свідчить про суттєву різницю в оцінках двох аудиторій, і далі зрозуміємо, чому фільм викликає такі суперечливі реакції.
Сюжет
У центрі фільму — історія Айріс, жінки, яка намагається впоратися з важкою втратою після смерті сина. Вона вирушає на місце трагедії, готова на відчайдушний крок. На краю обриву її зупиняє незнайомець Річард, який розповідає про власні травматичні переживання. Цей випадковий порятунок обертається для неї небезпечною пасткою. Айріс потрапляє в полон, і далі сюжет розвивається як жорсткий двобій, де вона змушена боротися за кожен свій крок.
Повний опис сюжету з аналізом тут: Сюжет | “Жага до життя” (2024)
За що хвалять
Критики одноголосно хвалять атмосферу фільму “Жага до життя”, яка буквально пронизує відчуттям небезпеки та клаустрофобії. Джон Серба з Decider каже, що “Жага до життя” вдало реалізовує “атмосферу клаустрофобії”, що постійно тримає в напрузі. Цей ефект нагадує класичний трилер “Чужий” (1979) Рідлі Скотта, де обмежений простір та психологічна напруга створюють унікальну атмосферу страху.
Ще одна сильна сторона — гра Келсі Асбілл, яка змогла передати всю глибину переживань свого персонажа навіть тоді, коли її рухи обмежені паралічем. Чарльз Гартфорд з But Why Tho? вважає, що Асбілл вдалося “зробити Айріс живою, попри мінімум діалогів”. Її сильна емоційна гра зуміла утримати увагу глядача в дуже складних для акторки умовах.
Відзначають й оригінальність самої концепції паралічу. Він не лише ускладнює ситуацію для Айріс, але й символізує її внутрішній стан. Як пояснює Деніелс з RogerEbert.com, “параліч стає одночасно фізичною перешкодою і відображенням її психологічного болю”. Цей прийом вдало спрацював на підкреслення відчуття безпорадності. Також він добре посилює напругу під час психологічної трансформації Айріс.
За що критикують
Фільм “Жага до життя” переважно критикують за передбачуваність і надмірну кількість кліше. Пітер Дебрюж із Variety пише, що фільм “надто покладається на жанрові шаблони”, через що деякі сцени стають прохідними. Іноді сюжет починає виглядати надто стандартно і, відповідно, менш захопливим для тих, хто звик до новаторських рішень у жанрі трилеру.
Іншою проблемою, про яку часто згадують, є слабкість сценарію та деякі неприродні діалоги. Роберт Деніелс з RogerEbert.com вважає, що фільм занадто часто використовує драматичну музику та пафосні репліки. Через це у певних моментах відчуття штучності стає надто виразним і заважає повністю зануритися в атмосферу фільму.
Є також думки, що символізм паралічу Айріс виглядає занадто очевидним і швидко набридає. Ерліх із IndieWire пише, що “параліч спочатку інтригує, але поступово перетворюється на повторюваний прийом”, який нічого не додає до розвитку сюжету. Така різниця у сприйнятті в порівнянні з тими, хто вважає концепцію паралічу вдалим ходом, може пояснити і розбіжності в оцінках між критиками та глядачами: критики захоплюються ідеєю та глибиною символізму, тоді як глядачам здається, що цей прийом використовують надмірно прямолінійно.
Висновок
“Жага до життя” — це фільм, який вміло поєднує напругу з особистою боротьбою головної героїні, що змушує глядача хвилюватися за кожен її крок. Критики цінують вдалу гру Келсі Асбілл і атмосферу фільму, яка вдало відтворює відчуття клаустрофобії, але глядачі, зі свого боку, розчаровуються через передбачуваність сюжету і прямолінійність символізму. Тож, хоч він і може сподобатися любителям трилерів, але після перегляду про нього напевно швидко забудуть.