З попереднього заходу на відгуки на фільм “Гладіатор 2” я дізнався, що він є найкращим фільмом року, але чому саме було не до кінця зрозуміло. Тому читаю далі, що люди пишуть.
Ага, з першого ж відгуку виявляється, що фільм зовсім не такий чудовий, як декому здається. Рідлі Скотт продався за тістечка кінокорпораціям, які не читаючи сценарію просто дали купу бабла Дензелу Вашингтону та Педро Паскалю, сподіваючись отримати ще більше взамін. Розвитку персонажів немає, екшн сцени занадто короткі, місце бійок безглузде, а разом все це пасує до кошику для сміття. Перший фільм взяв кількох ноунеймів і зробив із них зірок, а другий взяв кількох зірок і зробив з них ноунеймів. Отакої.
А все тому, що дідусь Рідлі Скотт, зоряний час якого давно минув, спробував переписати свою класику для нового покоління, нічого в ньому не розуміючи. А на виході отримав хаотичне кіно без нормального сюжету та ідіотським креативом на зразок акул в колізеї, мультикультурних африканських армій і Дензела Вашингтона під кайфом.
На щастя наступний глядач не так сильно страждав від побаченого, оскільки майже заснув на самому початку. Для нього “Гладіатор 2” і близько не стояв поруч з першим фільмом. Діалоги були нудними, сюжет позбавлений інтриги, а сам фільм “художнього смаку”.
Та все це має повний сенс на думку наступного глядача, бо саме в такому креативному некрозі перебуває Голлівуд остатні 20 років. Візьміть ті ж сьомі “Зоряні війни” – все те ж саме. Берете відому франшизу з величезною фанатською базою, витягаєте з шухляди стару ідею і розігріваєте, поки не почне смердіти, додаєте кілька гучних імен і починаєте рахувати гроші. Подібний ресайклінг дуже корисний для екології, але не для творчості.
Коротше кажучи, не “найкращий фільм року”, а комерційна підробка, розрахована на швидкі бабки. Ну що ж, розрахунок повинен був бути дуже прицільним, бо в створення фільму вбухали 210 мільйонів доларів, а скільки пішло на рекламу не знають навіть бухгалтера Парамаунт Пікчерс.
Схоже, що навіть і після цих відгуків фільм треба обов’язково дивитися просто щоб зрозуміти, чи насправді Скотт, Мескаль, Паскаль та Вашингтон продалися за тістечка і куди пішла шалена купа бабла.