Як завжди відгук я пишу тоді, коли подивився тільки частину серіалу або фільму. Цього разу ділюся враженнями після двох епізодів драматичного серіалу “Приречені на смерть”, додивлятися який не збираюся.
Звичайні історичні драми мене цікавлять тільки якщо вони стосуються якогось конкретного періоду, не розкритого до моменту їхнього створення, або якщо це гучне виробництво з масою схвальних відгуків. Тепер ще додався пункт “для написання відгуку”.
В серіалі “Приречені на смерть” є кілька привабливих моментів. 86-річний Ентоні Гопкінс, на якого завжди приємно дивитися, значно молодший за нього Іван Реон та масштабна реклама серіалу. На рейтинги до перегляду я спеціально не дивився і відгуки не читав.
Після перегляду враження були змішаними. На перший погляд, все на місці: цікаві персонажі, заплутані сюжетні лінії, масштабний Древній Рим, непогані актори. Було відчуття чогось великого, якщо не видатного. Гопкінс заслужено сидів на цезарському троні, а Іван Реон жорстоко керував своєю підпільною імперією.
Та все ж не відчувалося напруження, присутнє найкращим кінодрамам. Наприклад, в порівнянні з “Грою престолів” подій в перші два епізоди вклали значно більше, а ефект від них відчувався значно менший. Вбивства, насилля, пограбування, шантаж та навіть цицьки – все це було надмірно буденно. Вайс з Беньофом розтягнули б це на більший час, але змусили б страждати разом з персонажами. Як вони, доречі, зробили в цьогорічній “Проблемі трьох тіл“. А заслужений режисер голівудських блокбастерів Роланд Еммеріх повністю віддався тільки сценам з перегонами.
Так само персонаж Івана Реона помітно поступається в колориті не тільки зловісному Рамзі Болтону, але й Саймону Белламі зі свого проривного серіалу “Покидьки” (обов’язково подивіться перший сезон). Кожна з цих двох ролей була дуже складною і він їх витягнув як ніхто інший. В серіалі ж “Приречені на смерть” він просто нудний і жорстокий бандюк. Шкода не тільки за свій змарнований час, але й за цього чудового актора, якого змусили грати стереотипну роль. Та й він сам, здається, все чудово розумів і навіть не намагався викладатися на повну.
Хотілося б щось написати про Гопкінса, але його тут занадто мало. Одягнений він шикарно, виглядає, як справжній імператор. Велично вітає натовп, що хвилину тому хотів його розшматувати. І це все.
Інша проблема – комп’ютерний Древній Рим. Воно то все дуже гарно зроблено, та й інших варіантів у авторів серіалу не було, окрім як малювати те чого немає на комп’ютері. Та все ж через це відчувалась певна штучність подій на екрані. Особливо бракувало справжньої природи, якої вдосталь в “Грі престолів”, і справжнього сонячного світла. Загалом, похмура атмосфера тут не зникає ані на мить, навіть коли показують сонячний день.
Після перегляду подивився на рейтинги і зрозумів, що я не один такий. Критики в більшості серіал хвалять, а глядачі сварять.
Отже, далі серіал “Приречені на смерть” дивитися не буду. Комп’ютерний Древній Рим і комп’ютерні перегони колісниць я вже побачив, на Івана Реона я краще ще раз подивлюсь в його найкращих серіалах, а слідкувати за черговою нудною “заплутаною історією” не цікаво.