Передивився купу відгуків про новий фільм “Буча” і, схоже, що головним питанням, яке хвилює абсолютно всіх – чи варто було знімати “Бучу”?
Сподіваюся, нікому не треба нагадувати, що сталося в реальній Бучі 2022 року, і що просто зараз на окупованих територіях відбуваються масові “бучі”, про які ніхто не говорить. Мабуть, так само думала Українська кіноакадемія (що це взагалі?), коли ще в 2022 році виступила з різким засудженням фільму. Мовляв, надто травматично, спекулятивно і “не на часі”. Типу, люди і так знають, нагадувати не треба, а будь-які фільми на цю тему є спробою заробити бабла на стражданнях людей.
Частина критиків відкрито підтримують цю думку, але бояться сказати про це вголос. Такий висновок напрошується з того, що в своїх рецензіях вони переважно розбирають слабкі місця картини, переконуючи глядача в тому, що фільм відверто слабкий. Особливо відзначилася Альона Шилова із Суспільного – такого великого і прискіпливого розбору найдрібніших вад фільму я давно не бачив. Тільки от він скоріше говорить про бажання за будь-яку ціну переконати глядача, а не зробити якісний та об’єктивний аналіз.
В схожому ключі відпрацював “кінокритик” Кирило Пищиков з Вікон. Слово “кінокритик” беру у лапки тому, що в його тексті є подібний пасаж “для серйозного фестивального кіно необдумано копіювати креативні рішення з інших фільмів — це просто смішно”, який не видає серйозного критика в самому авторі. Звідки він взяв, що рішення копіювали необдумано? А якщо рішення скопіювати народжувалося довгими тижнями? Ну і претензія в копіюванні креативних рішень – так собі претензія. Її можна застосувати до 99% кінопродукції. А насправді креатив переходить із фільму до фільму і зазвичай нікого це не смішить. Але, можливо, я чогось не розумію. Охоче вислухаю думку Кирила на цю тему.
Так от, обидві рецензії закінчуються висновком, що фільм є комерційною експлуатацією трагедії українців. Окрім того, що є купа доводів того, що принаймні частина глядачів позитивно відгукується на фільм, хотілося б зрозуміти – на який недосяжний для української кіноіндустрії треба було б піднятися фільму “Буча”, що б перестати “комерційно експлуатувати”? І якщо автори фільму вирішили просто заробити гроші, то як їм в цьому допоможе поганий фільм, на який ніхто не піде?
Тобто, тут більше вбачається позиція “ігрового фільму про Бучу не повинно було бути”. Але є і аргументи за фільм. Про них я довідався з цих статей: “Щоденник війни: “Буча” – фільм-свідчення, фільм-притча“, ““Буча”: фільм, який лаяли до виходу, виявився захопливою драмою з харизматичним героєм“, ““Хотілось, щоб це був просто фільм, але це наша реальність”: відгуки чернівчан на фільм “Буча”” та ““Документальне кіно напружує мозок, а ігрове працює через відчуття”. Режисер одіозної “Бучі” пояснює доцільність свого фільму“.
Тут теж ключовим є питання чи варто було знімати “Бучу” з позитивною відповіддю на нього. Але не все так однозначно, бо навіть режисер фільму Станіслав Тіунов не був впевнений чи фільм зайде українцям. Спочатку “Бучу” показали в США і отримали схвальні відгуки, а вже потім наважилися на прокат в Україні. Хід зрозумілий, бо нам конче потрібно нагадувати Заходу про те, що війна в Україні все ще триває, а її жахи нікуди не ділися.
Щоправда, з інших відгуків виявляється, що і самим українцям треба про це нагадувати. Теоретично це і так зрозуміло, бо частина суспільства відкотилася до стану “війна десь далеко”, але от конкретні приклади малої кількості глядачів в кінотеатрі переконують більше. І, до речі, контрастують з іншими твердженнями про те, що люди вщент заповнюють кінотеатри на сеанси “Бучі”.
Яким вийшло це нагадування – питання суперечливе. Противники фільму стверджують, що режисура погана, історія хаотична, персонажі не розкриті, акценти розставлені невірно, більше показують росіян та їхню пропаганду, ніж українців. Прихильники заперечують, говорячи, що фільм емоційно чіпляє, ефективно нагадує про звірства російської армії, актори грають добре, а погані персонажі зображені незвично якісно.
Я не купую жоден з аргументів щодо художньої якості українського кіно, бо неодноразово обманювався, наслухавшись критиків. Часто фільми були значно гіршими, ніж описувалися, а іноді навіть кращими. Тому, мене більше переконують схвальні відгуки самих мешканців Бучі, які в них стверджують, що фільм повинен побачити кожен.
Нарешті, я вважаю, що фільми про війну повинні бути. Чим більше, тим краще. Нам треба не сперечатися чи варто їх знімати, а питати, чому так мало? Сучасний світ надзвичайно цінує інформацію, і задача України надавати якомога більше інформації в різних форматах. Подивіться на Нетфлікс – він завалює глядача одноденними серіалами і заробляє величезні гроші. А українці випускають один-єдиний фільм про Бучу, щоб потім гризти горлянки один одному. На Заході вже б зняли десятки фільмів на цю тему і сперечалися який з них краще підходить до конкретної аудиторії.
А ви що думаєте? Гарний вийшов фільм чи поганий? Варто його було взагалі знімати?