Дата публікації: 2023-11-10 12:00
Рік: 2007
Режисер: Девід Етвуд,
Актори: Бенедикт Камбербетч, Том Гарді,
Тривалість: 1 год. 32 хв.
Кошторис: -
Касові збори: -
Рейтинг IMDB: 7,7 / 10
Фільм “Стюарт: життя задом наперед” спільного виробництва HBO та BBC оснований на реальних подіях і розповідає про англійського безхатька Стюарта Шортера, алкоголіка, наркомана, соціопата з нестабільною психікою. В головних ролях задіяні дві сучасні суперзірки: Том Гарді у ролі Стюарта та Бенедикт Камбербетч в ролі письменника та працівника з безхатьками Александра Мастерса. За цю роль у 2008-му році Гарді був номінований на британську нагороду BAFTA. А справжній Александр Мастерс, автор однойменної книги, приймав активну участь у створенні фільму.
Фільм починається з несправедливого арешту двох керівників притулку для безхатьків. Співробітники притулку, разом з його відвідувачами починають довгостроковий страйк з вимогою зняти з заарештованих обвинувачення. Під час страйку Александр Мастерс знайомиться зі Стюартом і вирішує написати про нього книгу, оскільки в його роду всі були письменниками і він теж заразився цією хворобою. Для цього він знайомиться зі Стюартом ближче і незабаром вони стають справжніми друзями. Стюарт розповідає Александру події свого життя в зворотному порядку, що і стало приводом для назви фільму “Стюарт: життя задом наперед”.
Скажу чесно, якби не Гарді та Камбербетч я б цей фільм і не почав дивитися, а якби до того ж не високий рейтинг на IMDB, то кинув би через хвилин 30. Але актори грали майстерно, сценарій затягував і, незважаючи на надмірну натуралістичність деяких сцен, фільм я додивився до кінця, чого і вам бажаю.
Жоден із головних акторів на той момент ще не був всесвітньовідомою зіркою, але якість їхньої гри вражала вже тоді. І якщо Камбербетч ще нагадував персонажів своїх майбутніх кінохітів, то Гарді було не впізнати. Щоб правдоподібно зіграти наркомана із розладами психіки він істотно схуд і набрався дивних манер. Ви ні за що не впізнаєте в ньому ані Імса з “Початку”, ані Макса Рокатанскі з “Шаленого Максу: Дорога гніву”, ані Алфі Соломонса з “Гострих картузів” – кожен з цих персонажів випромінює впевненість в своїх силах і має незламну силу духа, а Стюарт Шортер – покалічений життям чоловік, який щодня бореться за власне існування. Важко прийняти той факт, що актор відомий своїм типажом мачо-мена, здатний на таку глибоку драматичну акторську гру. На противагу Гарді Бенедикт Камбербетч грав дуже стримано, а його Александр був нібито антиподом Стюарта. Оскільки фільм є малобюджетним, то акторська гра тут виходить на перше місце, і фанати Гарді та Камбербетча безсумнівно зацінять цей фільм. Нефанати, сподіваюся, теж.
Ще однією перевагою фільму є його зворотній відлік: коли думаєш, що вже знаєш дещо важливе про Стюарта, в наступний момент виявляється, що попередні події були ще важливішими, і так до самого дня народження.
Найважче, що є в “Стюарті” – це його головна тема, а саме як з дитини з незначними відхиленнями від норми може вирости повний соціопат, на якого навіть дивитися страшно. Треба, мабуть, бути Александром Мастерсом, або будь-яким іншим працівником з безхатьками, щоб не боятися зрозуміти цих людей. А коли історію Стюарта відмотують назад до самого дитинства, то стає страшно від усвідомлення, що таким “Стюартом” може стати будь-хто з нас. Що “Стюарти” є плодами сучасного суспільства. Що нічого супер-надзвичайного з ним не відбувалося. Що подібні речі трапляються з багатьма людьми. Що про це не прийнято говорити.
Ми не любимо людей з відхиленнями в зовнішньому вигляді та в поведінці, намагаємось їх уникати і вважаємо, що вони самі винні в тому, що своєчасно не “взяли себе в руки”. Суспільна думка засуджує таких людей, не намагаючись зрозуміти їх та розібратись, як звичайні діти перетворилися на подібних монстрів. Навіть сам цей фільм є тому підтвердженням, бо хто б коли-небудь про нього дізнався, якби не Гарді та Камбербетч? Хоч завдяки ним вдалося трохи привернути увагу до цієї страшної теми.
Я не знаю, як правильно рекомендувати цей фільм. Заохочувати подивитися на чудову акторську пару Гарді-Камбербетч правильно з точки зору кінематографу, але протирічить посилу самого фільму, який буквально кричить “піклуйтеся про звичайних людей навколо себе, навіть якщо ви їх не розумієте та вони вам неприємні”. Тому просто подивіться “Стюарта: життя задом наперед”, бо це чудовий і дуже людяний фільм.